Сторінка
8

Наука

знавального значення. Для антисцієнтизму характерне визнання обмеженості науки у вирішенні корінних проблем буття людини.

Неоднозначна оцінка науки як соціальної цінності, посилена кри­тика науки з позицій гуманізму в умовах зростаючої екологічної кризи, загрози ядерної війни, наслідків Чорнобильської атомної ка­тастрофи та ін. ініціювали у науці саморефлексію, активний пере­гляд цінностей. Така тематика наукових публікацій стала провід­ною. Традиційно науку пов'язували з істинним знанням, до якого прагне вчений. В сучасних умовах більшість вчених розрізнюють ціннісні установки науки (у формі понад особистісної освіти) і цін­нісні установки особистості вченого. До ціннісних настанов науки належать ідеали і норми науки, етос науки, гуманістичний зміст, об'єктивність, прагнення до істинного знання, ідеалу науковості. Цін­нісні настанови особистості вченого можуть бути різними. На фор­мування ціннісних орієнтацій вчених впливають такі фактори, як норми науки (ідеали науковості та ін.); конкретно-історична ситуа­ція в суспільстві; місце науки в духовній структурі суспільства, осо-бистісні переваги; визнання або невизнання колег та ін.

У сучасних умовах деформуються деякі форми науки, йде процес руйнування елементів етоса науки. Пояснюються такі явища служін­ням великих вчених у нацистів і націоналістів, включенням вчених до структур представницької і виконавчої влади, руйнуванням тради­ційних зв'язків при відтворенні професійної етики, меркантилізмом. Суспільство і владні структури менше стали міркувати про роль вче­них у суспільному розвитку. З позицій обговорюваної проблеми зда­ється цікавою стаття Альберта Ейнштейна «Мотиви наукового дос­лідження». Храм науки - будова багатоскладна. Різні відвідувачі у храмі науки: люди і духовні сили, що привели їх туди. Деякі займа­ються наукою з гордим почуттям своєї інтелектуальної переваги; для них наука є тим підхожим спортом, який повинен дати їм повноту життя і задоволення шанолюбності. Можна знайти у храмі і інших: плоди своїх думок приносять тут в жертву лише з утилітарною ме­тою. Якщо б посланий Богом ангел прийшов в храм та вигнав звідти тих, хто належить до двох категорій, то храм катастрофічне б спорож­нився. Але все-таки хтось з людей минулого і сучасності в храмі б за­лишився. До числа цих людей належав і Макс Планк, фізик-теоретик, який сформулював термодинамічну теорію теплового випромінюван­ня, і тому його любимо. Для чого такі вчені, як Макс Планк? Ціннісни­ми орієнтаціями для них служать істинне знання, радість відкриття. Розмірковуючи про творчість математика Карла Шварцшильда, Аль­берт Ейнштейн писав, що у значно більшій мірі можна вважати радість художника, що відкриває тонкий зв'язок математичних понять. Отже, цінності науки і ціннісні орієнтації вченого взаємопов'язані, але сту­пінь взаємозв'язку, єдності у конкретних випадках різна.

У сучасному суспільному розвитку помічається посилений зв'я­зок між наукою, технікою і виробництвом. Наука дедалі глибше перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства. У та­кому процесі наука не стежить за розвитком техніки, а випереджає її, визнає сучасний прогрес матеріального виробництва, наукове знання пронизує усі сфери суспільного життя, наука орієнтується, насамперед, на людину, розвиток її інтелекту, творчих здібностей, цілісний і всебічний розвиток. Посилюється взаємозв'язок між нау­кою, суспільством і культурою з багатьох напрямків, у тому числі у розрізнення прикладних фундаментальних досліджень.

Мотиви важливо мати на увазі, щоб правильно судити про при­роду науки і правильно діяти, організуючи науково-пізнавальну ді­яльність у масштабі держави. Того, хто ставиться до науки лише як до безпосередньої виробничої сили, хто намагається виміряти її ефек­тивність прибутком на вкладену гривну, очікує розчарування. Те, що корисно суспільству, не завжди цікаво вченому. І тут постає законне питання: чому суспільство повинне сплачувати .допитли­вість окремих його членів - вчених? Відповідь проста: ця допитли­вість, безпосередньо не плодоносна, в кінцевому рахунку живить практичне життя. Допитливість має тут прямий сенс - любов до знання, любов як пошана знання самого по собі, як життя заради знання. Отже, наука не може бути повністю автономною. Практика наукових досліджень повинна знаходитись під впливом особливих етичних обмежень і регуляторів. А з іншого боку, як же заглушити волю наукового пошуку, волю думки, без чого неможливе пізнання? Атмосфера, позбавлена волі і відчуття самоцінності знання, була б згубною для науки. Висновок один: вчений не повинен відмовлятися від свого високого покликання служити Істині, бути лицарем Духу, але зобов'язаний усвідомлювати себе членом суспільства, залучатися до обговорення соціальних проблем. Тоді знання й відповідальність зіл­лються у Мудрість.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев П. В., Панин А. В. Философия.— М., 1996.

2. Библер В. С. От паукоучеиия к логике культури.— М., 1991.

3. Вебер М. Избрашше произведения.— М., 1990.

4. Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучного знання.— М., 1990.

5. Ильин В. В. Теория незнання. Зпистемология.— М., 1994.

6. Кун Т. Структура научньїх революций.— М., 1977.

7. Кравец А. С. ЙдеальІ й идольї науки.— Воронеж, 1993.

8. Малкей М. Наука й социология знання.— М., 1983.