Сторінка
6

Наука

У сучасній філософії проблеми методу і методології обговорю­ються у філософії науки, системному підході, синергетиці, феноме­нології, структуралізмі та ін. Питання соціальної методології до­сліджуються також у герменевтиці (Ганс Гадамер, Генріх Ріккерт та ін.). Сучасна методологія уникає крайніх оцінок методологічних прог­рам або абсолютизації будь-якої з них, що мало місце у минулому. Багатьма дослідниками обґрунтовується методологічний плюралізм (тобто різні методологічні підходи). В сучасній науці склалася бага­торівнева концепція методологічної теорії, що включає діалектику (від грецького веду розмову, сперечаюсь) - вчення про загальні за­кони розвитку природи, суспільства і пізнання, метафізику (те, що йде після фізики); на відміну від старої метафізики, нова визнає загальний зв'язок явищ і займається пошуками оптимальних засобів тлумачення розвитку. В арсеналі сучасної методології також є принцип соціальної обумовленості пізнання, соціокультурний детермінізм, тобто наука розглядається як підсистема культури, ураховуються суб'єктив­ні параметри пізнавального процесу, редукціонізм (відсовування на­зад), еволюціонізм, синергетика та ін. Провідні ідеї синергетики: сис­темність, цілісність світу і наукового знання про світ, спільність закономірностей розвитку матеріальної і духовної організації, нелі-нійність (багатоваріантність і необоротність), глибинні взаємозв'язки хаосу і порядку, новий образ світу, безперервно виникаючого та ін.

У науці XX ст. широке розповсюдження одержали загальнонауко-ві методи: системний (досліджує об'єкти як системи); структурно-функціональний (пізнає об'єкти структурно як роздроблені цілісні, де елементи структури заповнюють певні функції; кібернетичний, імо­вірний, моделювання та ін.). У науці є приватнонаукові методи, що розробляються у галузях знання і представляють систему способів, принципів пізнання, процедур, заходів, за допомогою яких осягається істина: методи хімії, фізики, біології, гуманітарних наук та ін. Розріз­нюють також методи міжгалузевого дослідження, які становлять ряд синергетичних, інтегративних способів і виникли в результаті сполу­чення елементів рівнів методології (біохімічні, фізикохімічні та ін.). У науковому дослідженні використовують такі загальнологічні мето­ди і заходи наукового мислення, як аналіз і синтез.

Аналіз - метод мислення, коли відбувається розклад дослідного об'єкта на складові частини і блоки, а синтез - коли раніш виділені частини з'єднуються. Абстрагування - процес уявного вироблення властивостей, що цікавлять вченого, або відносин конкретної речі. Ідеалізація - уявна процедура, результатом якої стає поняття: точка, пряма в геометрії, матеріальна точка в механіці, абсолютно чорне тіло в фізиці та ін. Індукція - рух думки від одиничного до загаль­ного, дедукція - підіймання процесу пізнання від загального до оди­ничного. Аналогія - коли на основі подібності об'єктів за певними властивостями і відносинами речі висувають припущення про по­дібність в інших відносинах. Моделювання - метод дослідження, за яким об'єкт, що цікавить дослідника, замінюється іншим об'єктом, що знаходиться у відносинах подоби до першого об'єкта. Існує пред­метне і знакове моделювання. Науковими методами емпіричного дослідження є: спостереження - цілеспрямоване вивчення речей, їх властивостей і відносин; порівняння і експеримент, де пізнання відбувається при активному втручанні суб'єкта; вимір - процес ви­значення відносин однієї вимірюваної величини, властивій об'єкту, до другої однорідної величини, припущеної за одиницю. До методів теоретичного дослідження належить формалізація - відображення знан­ня в знаковій формі (формалізованій мові), аксіоматизація ~ спосіб побудови наукової теорії, за яким в основу теорії кладуть аксіоми, а решту висновків роблять логічним шляхом, гіпотетико-дедуктивний метод, застосований при створенні дедуктивне пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться ствердження про емпіричні факти.

4. Наука і суспільство

Наука - дітище суспільства. Наука виник­ла для задоволення гострих потреб в знан­ ні, необхідних для прогресивного розвитку соціуму. Відомий афоризм англійського філософа Френсіса Бекона - «Знання - сила» є актуальним і для сучасного розвитку сус­пільства. Людство живе і, у доступному для огляду майбутньому, буде жити в умовах інформаційного суспільства, найважливіший фактор якого - виробництво і використання знання. Будучи про­дуктом соціуму, наука одночасно має відносно самостійне соціальне явище і розвивається за власними закономірностями. До них нале­жать спадкоємність, чергування порівняно спокійних етапів розвит­ку і періодів наукових революцій, поєднання процесів диференціації (виділення нових наук і інтеграції, об'єднання ряду наук), матема­тизація, комп'ютеризація, посилення соціальних функцій. На сучас­ному етапі розвитку суспільства наука становить такий фактор, без урахування якого не вирішуються соціальні проблеми практично в усіх сферах. Наука, отже, продукт розвитку суспільства, здійснює на нього зворотний вплив, тобто виконує соціальні функції. Провід­на соціальна функція науки - пояснювальна. Наука пояснює устрій світу, розкриває основні закономірності розвитку. Можливості нау­ки тут великі, але обмежені конкретно-історичною суспільною прак­тикою людини. Пізнавальна функція науки націлена на збагнення об'єктивної істини про речі, властивості, відносини дійсності. Суть практично діючої функції в розробці методу, тобто системи правил, норм, практичних способів поводження з раніше пізнаними речами і явищами. Прогностична функція проявляється в розробці перспек­тив економічного, соціального, екологічного та інших аспектів май­бутнього розвитку суспільства. До кінця XX ст. значення даної фун­кції багаторазово збільшилося у зв'язку з проблемами, що виникли у відносинах між суспільством і природою, геополітичними, націопальними і іншими відносинами. Світоглядна функція науки просте­жується в тому, що наука забезпечує світогляду об'єктивність, логіч­ність, інформаційну основу, визначає спосіб побудови загальної кар­тини світу, системність і глибину, без чого неможливий дійсний науковий світогляд. Наука виконує функцію соціальної пам'яті, тобто закріплює у книгах, кресленнях, технологіях, обладнанні, дискетах тощо знання, досягнуті людиною, і транслює їх новому поколінню людей.