Сторінка
5

Культура

Система цінностей подає модель або спосіб життя, а також потрібний політичний ус­трій суспільства. Щоб реалізувати ідеали, або хоча б підтримати досягнутий стан, цінності повинні функціонувати у вигляді стереоти­пів поведінки, набувати інструментального характеру. Норми - це технічне втілення цінностей. Норми суть цінності у дії. Єдність норм і цінностей, або імперативів і ідеалів, конституює культуру. У ставленні до співтовариства культура - те ж саме, що характер у ставленні до індивіда. В окремої людини складаються специфіч­ні особливості поведінки або звички - те, що можна назвати ма­нерою життя і співтовариство виробляє загальні стереотипи. Дослідження культури просувається ланцюгом: поведінка - нор­ми - цінності. Спочатку емпірично фіксуються акти індивідуаль­ної поведінки або соціальної взаємодії. Прагнення пояснити їх характерні властивості приводить до виявлення норм як культур­них регулятивів. Нарешті, питання, чому діють дані норми, що захищають і зберігають, призводять до винайдення відповідних цінностей. Людині корисно іноді впізнавати те, що впевнено вва­жала порядком речей, тобто об'єктивними причиново-наслідкови­ми зв'язками, нормативним порядком.

Норми конвенціональні (умовні). Норми конвенціональні є ре­зультатом адаптації людей один до одного. У них виражаються уго­ди і компроміси, що природно складаються в умовах співробітниц­тва і конфліктів. Умовою усвідомлення соціального характеру тих методів практичної діяльності, що традиційно уявлялися такими, що випливають з природи речей, виступає різке розширення куль­турних контактів. Людське походження таких методів виявляється завдяки їх різноманітності, культурної варіабельності. Це стосуєть­ся також і стереотипів поведінки, і взагалі соціальних порядків. По­за культурними контактами люди настільки зживаються з ними, що вважають їх встановленими самою природою. І тільки після зна­йомства з іншою культурою люди виявляють відносний та історич­но випадковий характер стереотипів і соціальних порядків. Люди отримують можливість подивитися на себе з боку. Для справжнього розуміння необхідне «позаперебування» того, хто розуміє (Михайло Бахтін). Норми не мали б сенсу, якби їх не порушували. Тоді норми перетворилися б у природні закони. Але й існують норми як стійкі регулятори тому, що їх все-таки дотримуються. Це забезпечують механізми мотивів. Цінності захищаються нормами. Таку ж роль, але відносно норм, виконують санкції. Санкції стежать за певною дією, якою виражається ставлення до норми: якщо норма порушу­ється, то призначається негативна санкція - покарання, дотримання норми, а точніше підвищення її у бік ідеалу, тягне позитивну сан­кцію - нагороду. Звичайно, вибір санкції визначається принципом.

Щоб виявити найбільш важливі цінності співтовариства, слід ви­вчити прийняте у ньому законодавство як систему правових норм.

Знайомлячись з типовим кримінальним кодексом, знаходимо, що сфор­мульовані у кодексі норми захищають цінності: життя, здоров'я, гід­ність і честь людини, її власність, участь у формуванні державної влади та ін. Можна будувати ієрархію цінностей у межах культури, тобто оцінити самі цінності - розставити їх у ряд за значимістю. І виявиться, що для західної культури найвищою цінністю, до якої зводяться майже всі інші, є свобода. Будь-який злочин, зафіксований у типовому кримінальному кодексі, виявляється прямим або непря­мим замахом на свободу людини. Визнання того, що норми регулю­ють поведінку людини, не означає визнання автоматизму. Людина не просто виконує явно сформульовані рекомендації. Наявність норм не виключає проблеми вибору і пов'язаних з ним мук творчості. Головне - діяти в напрямку цінностей. А як це робити - кожного разу проблема. І розв'язується проблема творчо. Справа полягає в тому, щоб, не виходячи за рамки норми, тобто дійсно виконуючи рекомендації і ніби відповідаючи на питання, знаходити рішення, адекватні унікальним ситуаціям. А це ніякою нормою в деталях не передбачено. Вчинок творчої особи завжди оригінальний, хоча зали­шається соціальне прийнятим.

Людині, вихованій у дусі матеріалізму, важко визнати всепрони-каючий характер норм, наповненість ними усього соціального жит­тя, їй здається, що поведінка складається з природних актів і деяких умовностей, які треба усвідомлено засвоїти, їй невдогад, що так зва­ні природні акти - сидіти, ходити, їсти та ін. - є складні нормативне організовані процеси, визначені культурою.

3. Історичні колізії культури

Розуміння культури як способу самореалізації і самотворення особистості, світу символів у різних сферах суспільного життя доз­воляє диференціювати історичні форми культури, охарактеризува­ти конкретні типи, визначити їх місце і роль в історії. В умовах існування суспільних антагонізмів єдність людини і культури умов­на. Тут усе обертається на свою протилежність, міняється місцями: історія, яка могла бути історією існування людини, перетворюєть­ся на самостійну надлюдську субстанцію, засоби стають метою (бо мета виправдовує засоби), а мета виступає у ролі простих засобів; людина втрачає людське єство, а мірою її багатства, замість дій­сних якостей, стає обсяг приватної власності. Людина, яка може отримати насолоду від спілкування з культурою, створеною її ру­ками і розумом, вимушена витримувати її тиск. У такому випадку культура стає чужою, іншою, відчуженою. У такій системі загаль­на ситуація визначається категорією відчуження. Людинотворча суть культури набуває відчужених форм. Культура втрачає гума­ністичний характер і тактично перетворюється на антикультуру, і замість того, щоб турбуватися про людей, вона підноситься над ними чужою і ворожою силою.

Термін антикультура включає такі суспільні явища, процеси, ідеї і відносини, які супе­ речать виробленим соціально-історичною практикою принципам гуманізму. Виявити у суспільних явищах ан-тикультурний зміст легко і в той же час надзвичайно складно. Нар­команії, алкоголізму, пияцтву та обману усі народи дають однознач­ну оцінку - негативну, тобто класифікують як антицінність, антикультуру. Антикультурою людство затаврувало сталінський ге­ноцид проти малих народів і ворогів народу, фашистську політику і практику Гітлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Ан­тикультура - прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибин­них моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істин­ній любові до людей. Відділити культуру від антикультури іноді буває нелегко. Істина відкривається людству не відразу, одночасно і повністю. Розуміння змісту речей і процесів не завжди може від­повідати їх дійсному змісту.