Сторінка
2

Культура

Отже, культуру можна розуміти як засвоєну поведінку, спільну для людей певного суспільства - поведінку, в основі якої лежать базові вітальні дії. Не акцентуючи дії, неможливо зрозуміти суті культури, їх не уникнути. Без них немає людини. Культура забезпе­чує їх регламентований перебіг, а також переведення у символічний або ігровий план, переведення агресії у спорт. Тут слід відзначити явище реабілітації тілесного початку у сучасному житті. Холодно розумний зразок (парадигма) - зразок людини минулих століть, що зводить дух до думки, поступається зразку (парадигмі) чуттєво-ті­лесній, терпимій до вітальних потягів. І все-таки цивілізуюча роль розуму не послаблюється. Залишається актуальною думка Георга Гегеля: «рефлексія, звернена на потяги, уявляючи, оцінюючи, зістав­ляючи їх один з одним, а потім з їх засобами, наслідками і з ціліс­ним їх задоволенням - із щастям, привносить у такий матеріал фор­мальну загальність і очищує його таким зовнішнім способом від його брутальності і варварства. У такому виявленні загальності мис­лення і полягає абсолютна цінність культури».

У понятті культура розрізняють рівні: повсякденний, науковий і фі­лософський. Повсякденний — включає засвоєння людиною культур­них норм побуту, праці, відпочинку. Літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Сюди ж, звичайно, відносять проце­си освіти підростаючого покоління. Суспільні науки (історія, архео­логія, етнографія) вкладають у поняття культура характеристики, притаманні таким явищам, як соціум, мова, етнос, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану. Певний зміст у на­укове розуміння культури вносить наука. Філософський підхід до дослідження культури враховує результат її вивчення конкретни­ми науками. Вивчення культи опосередковане специфікою філосо­фії - особливої форми суспільної свідомості і пізнання і полягає в осмисленні дійсності через узагальнений погляд на світ, місце і роль у ньому людини, а також через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Такий підхід до культу­ри не може бути зведений до одного або кількох природних або соціальних уявлень. Для філософії, що охоплює світ повністю, ціл­ком, власне, і виступає світом людської культури.

Крізь призму філософського світогляду культура розглядається в узагальнених ха­рактеристиках як форма, результат, спосіб зв'язку людини з дійсніс­тю, самоствердження людини, прояв і ствердження суттєвих сил людства, оскільки способом існування людини є праця, саме вона -головне джерело культури. У процесі трудової діяльності людина перетворює природні речі в необхідні для життя блага. Не будь-яка діяльність людини є культуротворчою, а лише та, що втілюється адекватно закономірностям природи ( речі). Завдяки такому підхо­ду всебічно розкриваються суть речей, властивості і відносини пред­метів. Людина може змінювати і перетворювати природу, враховую­чи її закони, а не діяти всупереч їм. У такому разі праця стає способом однобічного утилітарного споживання природних ресурсів з метою отримання максимальної користі. Така праця руйнує природу, а ра­зом з нею і культуру.

Культура - процес і результат реалізації у природі людської ме­ти відповідно до законів природи, сфери опанування природи та її олюднення. Звичайно, такий процес можливий тільки у суспільстві і через суспільство. Предмет стає потрібним людині, набуває соціальної властивості, тому що має природний і суспільний зміст. Суспіль­не послідовно входить у предметну сферу культури як якісна харак­теристика, міра людського у соціумі, міра гуманізації культури. В чому ж полягає культурна складова матеріальних, духовних та ін­ших факторів суспільного буття людини? Складовою у широкому розумінні культура виступає своєрідною спрямованістю на людину. Завдяки їй матеріальні і духовні явища в суспільстві існують не як однопорядкові з людиною, а як певні фактори, не тільки створені людиною, а й активно впливаючі на неї, перетворюючі її. У кожному суспільному явищі є нитка, що з'єднує з людиною, бо людина існує і функціонує у суспільстві у системі великої кількості таких ниток, що зв'язують її з суспільним світом, його матеріальними і духовни­ми складовими. Саме у такій якості - своєрідному зосередженні усіх суспільних зв'язків - людина виступає суб'єктом, носієм, твор­цем культури. Людина тому є субстанцією, носієм культури і, розу­міється, у широкому соціальному контексті, в багатстві суспільних відносин, у єдності із створеним матеріальним і духовним світом. Матеріальні і духовні надбання людей виступають предметними вті­леннями їх здібностей, суттєвих сил. Рівень надбань - зовнішня форма існування культури. Справжнім же внутрішнім змістом їх існування є розвиток людини як суспільної істоти, тобто вдоскона­лення творчих сил людини, потреб, здібностей, форм спілкування та ін. Отже, культура - це сфера становлення, розвитку, соціалізації людини. Сфера олюднення природи, гуманізації соціуму і соціаліза­ції особистості - це якісна характеристика створюваної людиною дійсності, що представляє предметну сферу культури, оскільки доз­воляє побачити у ній міру власного людського розвитку, за якою визначається довжина пройденого суспільством історичного шляху. Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продук­том матеріального, а друга - духовного виробництва, здається оче­видним. Зрозуміло і те, що предмети матеріальної і духовної куль­тур можна використати по-різному. Знаряддя праці і продукти живопису служать різній меті. Тим-то функціональна відмінність між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Та між тим і матеріальна, і духовна культура є культурою, що несе в собі мате­ріальне і духовне в їх єдності. Матеріальна культура охоплює фор­муючий її початок духовного, оскільки завжди є втіленням ідей, знань, мети людини, що тільки і створює її культурою, продукти ж духов­ної культури завжди набирають форму матеріальної, стають фактом суспільного життя. Культура - невід'ємне складове розвитку сус­пільства. І недоліки ж визначення культури, як всього створеного людиною, в тому, що, по-перше, культура може сприйматися одно­бічно, лише як щось зовнішнє людині, по-друге, не проявляються при­рода самої культури, співвідносини суспільства і культури. Відмін­ність суспільства і культури виявляється в її визначенні як сукупності створених людиною цінностей. Світ культури - це світ матеріаль­них і ідеальних, духовних цінностей, тобто світ об'єктів матеріаль­них і ідеальних, взятих в його відносинах до людини, світ, наповнений людським змістом. Визначення культури, як системи ціннос­тей, відмежовує культуру від природи і водночас не дає ототожню­вати її з суспільством. При такому підході культура виступає як певний аспект суспільства, тим самим з'ясовується її соціальна при­рода, але разом з тим не знімається і важлива проблема співвідно-син культури і суспільства.