Сторінка
7

Західноєвропейська філософія (кінець 16 – початок 18 ст.)

Услід за рене декортом визнає висунуту ще платаном теорію природжених ідей, вводить поняття перцепція (для означення чуттєвих сприймань, почуттів) і апперцепція (рефлективне самозаглиблення суб'єкта). Апперцепція означає здатність людини до самопізнання, фіксує активний, і відносно незалежний характер людського духу стосовно до чуттєвого сприйняття. Чуттєвий досвід - це поле реалізації потенцій розуму в процесі пізнання істини. Суб'єкт багатший за об'єкт.

Готфрід лейбніц виступив з критикою положень англійського філософа джона локка про те, що свідомість людини подібна до чистої дошки, на якій зовнішній світ пише свої письмена. Таке розуміння свідомості йде ще від арістотеля, який порівнював думку з пустими дощечками для писання. Джон локк за арістоте- лем стверджував, що в розумі немає нічого, що не виходило б з почуттів. Але платон, а за ним і рене декарт, на думку готфріда лейбніца, значно глибше розуміють ідею, визначають апріоризм розумного знання, висуває положення, що стало афоризмом: «немає нічого в розумі, чого не було б раніше в почуттях, за винятком самого розуму». Розум неможливо вивести з почуттів або звести до них. Його можна порівняти з брилою білого мармуру, прожилки якого показують контури майбутньої статуї. При такому підході до розуміння природи розуму, з одного боку, виникає можливість пояснити творчі потенції розуму, а з другого, - створюються передумови для містифікації розумової, інтелектуальної діяльності людини. Світ пізнається людиною завдяки діяльності розуму, існуванню наук. Але пізнання світу можливе настільки, наскільки це наперед установлено богом. Адже людина не може ще осягнути суть життя і розумової діяльності.

Ідея субстанції, що раніше обґрунтована рене декартом і бене-диктом спінозою, суттєво трансформована лейбніцом. Якщо в філософії декарта універсум складається з двох підпорядкованих богу субстанцій - духовної і матеріальної, для спінози бог-природа -єдина субстанція, то для лейбніца дійсність - це сукупність численних субстанцій - монад. Монада - проста субстанція, що входить до складу більш складної. Ці монади уявляються лейбніцом як своєрідні атоми природи, одним словом, елементи речей. Речі, створені богом, ніколи не гинуть, безперервно змінюються, внутрішньо активні. За аналогією з арістотелівськими ентелехіями, речі є носіями життєвої енергії, їх можна б назвати безтілесними атомами. Ще одна якість робить їх подібними до атомів демокріта: монади неділимі і непроникливі для пізнання тому, що «не мають вікон, через які щр-небудь могло б увійти туди або вийти звідти». Субстанції-монади якісно відмінні одна від одної і неповторні. Це «метафізичні точки», що не мають просторово-часових координат. Монади - «живі» одиниці духу - утворюють динамічну, плюралістичну, незчисленну множинність, що постійно змінюється і створена вищим розумом-богом.

Світ динамічний і рухливий побудований так, що кожна його жива точка зв'язана з іншою і «усяке тіло відчуває все, що відбувається в універсумі». Лейбніцевський світ - це світ побачений очима діалектика, що все змінюється, живе, пульсує, а основною тенденцією є прогрес. Бог як позасвітова духовна сила «вертить у всі боки і на всі лади загальною системою явищ». Світ створено за законами краси: він прекрасний, це світ наперед установленої гармонії. З незчисленної множинності світів бог вибрав найдосконаліший світ, тобто такий, що одночасно і простіший за всіх за божественним задумом, і багатший за всіх змістовно. У всьому всесвіті здійснюється безперервний прогрес, що дедалі більше охоплює сферу культури. Культура, або цивілізація, потужно прогресує, з кожним днем охоплює дедалі більшу частину землі. Людський дух у процесі творчої^ культурно-продуктивної діяль ності не може дійти до заспокоєння. Його діяльність полягає «в нев пинному переході до нових радощів і нових досконалостей».

у середині xviii ст. У франції і трохи пізніше в німеччині виникає широкий суспіль ний рух - просвітництво. Власне, свій початок просвітництво бере ще з xvii ст., біля його джерел стояли френсіс бекон і рене декарт. Представники просвітництва - воль-тер, руссо, даламбер, ламетрі, дідро, гельвецій, гольбах багато зробили для створення «енциклопедії наук, мистецтв і ремесел». Основний зміст суспільного руху - критика: критика феодальних поглядів, критика релігійного марновірства, критика схоластики як форми філософствування, критика авторитетів та ін. Філософська форма філо-софа-просвітителя до дійсності - її заперечення з позиції розуму. Не випадково xviii ст. Називали віком розуму і заперечувальних доктрин. М'якою, а інколи й обережною формою заперечення існуючої дійсності став сумнів як методологічна основа скептицизмі/. Попередники просвітників - представники скептицизму у франції - мішель де монтень (xvi ст.), п'єр бейль (xvii ст.), осмислюючи категорію істинності, розглядають її відповідно до морально-релігійних концепцій, можливості розуміння з позиції розуму і науки.

Максимально загостреної форми скептицизм, як спосіб філософствування, набуває в творчості франсу-марі-аруе (1649-1778 рр.), більше відомого в історії культури під псевдонімом вольтер. Народився в парижі, в сім'ї нотаріуса, закінчив єзуїтський коледж. Навчався у школі правознавства. Рано почав діяльність на літературному поприщі. За написання епіграм і памфлетів на впливових осіб декілька разів висилався за межі франції та ув'язнений у бастілії. Літературно-філософська діяльність зробила вольтера знаменитим у всій європі. Його критики боялися герцоги і міністри, церковні ієрархи і клерикали, з ним загравали самодержці (катерина ii), ним захоплювались «вольтер'янці», мислителі і літератори декількох поколінь. Один з основних об'єктів критики вольтера - християнська церква. «роздавіть гадину!» - закликає вольтер, розглядаючи діяння церкви як сплетення утисків, актів мракобісся, знущань над інакомислячими і вбивств. Але заперечуючи необхідність церкви, як суспільного інституту, вольтер визнає існування бога як першотворця всесвіту і необхідність релігійної віри як гаранта суспільного порядку. Юрмі потрібен наглядач за порядком - караючий і милуючий бог. Якби бога не було, його слід було б вигадати, стверджує вольтер. Як деїст, він стоїть на компромісній позиції між вірою в бога і його запереченням: треба уникати крайностей - релігійного фанатизму і атеїзму.