Сторінка
1
Історичний період кінця XVI до початку XVIII ст. в західно-європейській цивілізації не випадково називають Новим. У суспільному розвитку країн Європи тоді відбуваються суттєві якісні зміни в економічній, політичній і духовній сферах. З розширенням виробництва, дедалі інтенсивнішим використанням мануфактур та механізмів, розвитком судноплавства і тісно пов'язаної з ним світової торгівлі на історичній арені утверджується нова соціальна сила - буржуазія, -активні, ініціативні, підприємливі люди, які намагаються раціонально влаштувати життя. Ранні буржуазні революції в Нідерландах, Англії відображали соціальні, політичні і економічні процеси, що сприяли розвитку історичної ініціативи нових соціальних верств.
Прискорений розвиток виробництва з необхідністю обумовлював висунення на передній край науки, що безпосередньо зв'язана з виробництвом і життєдіяльністю людини. Наука, як форма суспільної свідомості, відігравала значну роль у житті суспільства на всіх етапах історичного буття, починаючи ще з стародавніх часів. Але в її розвитку відбуваються суттєві якісні зміни, що, з одного боку, поступово підготовляються певними факторами власної еволюції, з іншого, - обумовлюються соціально-економічними. Саме в XVII ст. визріла необхідність докорінних перетворень у природознавстві та гуманітарних науках. Від науки чекали конкретних практичних рекомендацій пожвавлення, удосконалення життєдіяльності окремої людини, перебудови життя суспільства, що дедалі більше оновлювалося і ускладнювалося. Математика і механіка в природознавстві, логіка і філософія - в гуманітарній сфері - це ті науки, що на думку багатьох мислячих людей, здатні допомогти європейській цивілізації зробити крок вперед. Саме на їх основі можна ставити і вирішувати питання методології пізнання, спів-відносин знання і віри, чуттєвого і раціонального, практики та теорії.
XVII ст. - період діалогу і компромісів між наукою і релігією, світською і релігійною культурою. Панівний у суспільній думці Середньовіччя і епохи Відродження релігійний світогляд частково відходить на другий план, але не на стільки, щоб поступитися атеїзму. Мислителі стоять на позиції компромісу: віддаючи належне релігійній вірі, не заперечуючи ролі церкви у житті людей, визнаючи існування Бога як творця Природи і Людини, обґрунтовують необхідність поглиблення і розширення знань, всебічного розвитку світської культури. Домінуючою формою світогляду стає деїзм або пантеїзм, що дозволяють, не заперечуючи буття Бога, визнавати велич і могутність Природи та її найвищої істоти - Людини.
Життєвий шлях Френсіса Бекона (1561-1626 рр.) багатий на події, насичений різноманітною діяльністю. Син знатного держав ного чиновника, Френсіс Бекон здобув вищу освіту в Кембріджському університеті і, як його батько, все життя знаходився на державній службі, перебував на високих посадах при дворі короля, багато уваги приділяв дослідженню методологічних проблем розвитку науки, новітнім відкриттям і винаходам. Результати спостережень, теоретичні узагальнення і висновки викладеш ним у трактатах: «Про гідність і збагачення наук» (1623), «Новий Огарон» (1620), «Нова Атлантида» (1627) та ін. Визначаючи роль філософії в системі культури, Бекон переосмислює її предмет, не погоджується з Сократом, який, на його думку, звів усю філософію до моральної філософії («відізвав філософію з небес, щоб повернулась до земного»). Філософія, за Беконом, предмет триєдиний: Бог, Природа і Людина. Філософія має три вчення: вчення про божество (теологія), вчення про природу і вчення про людину. Віддаючи належне традиції, філософ включає в зміст філософії і теологію, але пояснює її як природну теологію, тобто ставить завдання пізнати Бога як творця природи, а не як чудесне явище. Услід за деякими середньовічними філософами, Френсіс Бекон відстоює концепцію двох істин - істина віри й істина розуму, з'ясовує думку про взаємне невтручання релігії в філософію. Якщо природнича теологія входить до змісту філософії, то богооткровенна теологія, що ґрунтується на вірі в надприродне і чудесне, існує сама по собі, незалежно від філософії.
У центрі уваги Френсіса Бекона - проблема Людина і Природа, особливо такі її аспекти: можливість пізнання природи людиною і формування наукового методу пізнання. На його думку, схоластика - це спосіб філософствування в епоху Середньовіччя, в основі якого лежить схильність до традиційного мислення, посилання на авторитети (Священне писання, вчення Арістотеля)- при пошуках істини. Тому, спираючись на експерименти, необхідно критично переосмислити все існуюче знання про природу та людину. На такому методі ґрунтується грандіозна програма Френсіса Бекона відновлення наук і мистецтв, всього людського знання взагалі в філософії.
Френсіс Бекон скептично ставився до спадщини у сфері наукового пізнання і вважав, що марно чекати значного збільшення знання від «прищеплення нового до старого». Якщо не хочемо вічно рухатися в замкненому колі знань, необхідно здійснити «оновлення до самих першооснов. Посилання на думки середньовічних філософів, на авторитети, як на один із критеріїв істини, не приведе до відкриття нового, а лише консервуватиме уже наявні знання». Френсіс Бекон звертає увагу на бібліотеки, що мають стати скарбницею знання. У деяких із них книжкові фонди такі великі, що іноді викликають захоплення. Але зміст багатьох фоліантів не витримує ніякої критики: безнадійно застарілі і лише повторюють давно уже відомі прописні істини. Треба відзначити, що в критиці застою і догматизму в науці Френсіс Бекон надто категоричний, явно недооцінює позитивні моменти середньовічної схоластики: адже в її лоні розвивалися логіка, риторика, методологія пізнання та ін.
Завантажити реферат