Сторінка
7
Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як такий, що здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі приватизації потенційно можуть бути вчинені корупційні дії ти чи інших посадовців.
Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований характер рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба довести наявність попереднього зговору того чи іншого претендента на придбання об’єкта з відповідними посадовцями. А технічно це – дуже складно. Тому при передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення службових повноважень. Водночас у ЗМІ досить часто, і це стосується не лише приватизації, а й інших “тіньових” процесів, наводяться приклади зі справ, стосовно яких ще немає остаточних судових рішень, а є лише висловлювання або дії представників МВС, прокуратури або ДПАУ. Таким чином, складається дещо парадоксальна ситуація, коли процеси тінізації економічної діяльності ніби й мають місце, але де-юре їх учасників публічно визнавати ще не можна. Все це накладає свій відбиток на висвітлення механізмів функціонування тіньової економіки в Україні, включаючи аналіз справ, які перебувають у стадії досудового розслідування або ж ситуацій, які навіть і не дійшли до суду.
Показова в цьому плані ситуація на ринку цінних паперів, що значною мірою впливає на механізми приватизації державного майна. На думку голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації В. Семенюк, в Україні досі не сформовано законодавчу базу, необхідну для функціонування фондового ринку. На сьогодні на організованих ринках укладається лише близько 7 % угод стосовно цінних паперів. Прозорість процесів перерозподілу власності та відповідних грошових потоків відсутня, вважає народний депутат. Реальну ціну угод щодо цінних паперів достовірно встановити практично неможливо, оскільки грошові рахунки за цими угодами відбуваються за межами України, в офшорних банках.
Досить багато повідомлень в українській пресі, по суті, свідчать про справедливість, висловлених В. Семенюк, думок.
Показова в цьому плані і досить скандальна ситуація навколо ЗАТ “Укртатнафта”. Так, відповідаючи в кінці лютого 2003 р. на запитання кореспондента щотижневика “Деловая столица” про придбання татарською стороною іноземних компаній “Am Ruz Tradinb” та “Sea Group International” – акціонерів “Укртатнафти”, заступник голови Фонду держмайна С. Глушко, по суті, визнав, що поінформованість цієї державної установи, стосовно обігу акцій стратегічно важливих українських підприємств незадовільна. Він зазначив: “За неофіційною інформацією, “Татнафта” повністю купила ці дві компанії, і ми це враховуємо зараз. Але ми не можемо це стверджувати, поки немає офіційного підтвердження”. Водночас колишній голова “Укртатнафти” В. Матицин звинувачується у систематичних крадіжках на підлеглому йому підприємстві й незаконному введені до складу акціонерів зазначених вище іноземних компаній.
Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить часто відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально легальних правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення правопорушень і дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм розв’язання спорів для захисту своїх позицій. За таких умов саме недосконалість вітчизняного законодавства створює додаткові можливості для тіньової приватизації державного і комунального майна. Одна з таких схем була описана у щотижневику “Дзеркало тижня”. Спочатку за ініціативою власника контрольного пакету акцій Кременецького цукрового заводу київського ЗАТ “Торговий дім “Дніпро” було проведено загальні збори акціонерів, на яких було обрано нове керівництво заводу та спостережну раду. А через кілька днів, як з’ясували співробітники Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Тернопільській області, відбулося фіктивне засідання спостережної ради ВАТ “Кременецький цукровий завод”, де було прийнято рішення про входження заводу як акціонера у ЗАТ “Д.С. “Інвестмент” шляхом відчуження майна в обмін на акції цього ЗАТ. Далі керівники заводу, на підставі наданих їм таким чином повноважень, без згоди інших членів спостережної ради укладають угоди купівлі-продажу, а також обліку майна з рядом київських фірм, що були акціонерами ЗАТ “Д.С. “Інвестмент”. А оскільки керівники й засновники цих фірм є представники ЗАТ “Торговий дім “Дніпро”, то майно цукрового заводу стало їх власністю. Причому за експертною оцінкою вартість всього виробничого майна ВАТ “Кременецький цукровий завод” була оцінена у 820,7 тис. грн, тоді як залишкова балансова вартість його становила 11 млн грн. І хоча розслідування цієї справи триває, але механізм функціонування тіньової приватизації очевидний
2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції
За різними оцінками, в тіньовому секторі обертається від 40 до 60 % фінансових ресурсів країни. Виключне значення за таких умов має вивіз капіталів за кордон. Він не тільки дає змогу краще відмити гроші, отримані злочинним шляхом, але й дозволяє власникам напівлегальних чи взагалі нелегальних капіталів в Україні значною мірою позбутись контролю за їх активами з боку органів державної та місцевої влади і управління. А ціна такої економічної та політичної свободи набуває особливого значення із наближенням президентських виборів. Адже з одного боку, ці вибори вимагають концентрації фінансових ресурсів, а з іншого – після них багато і підприємців, і політиків, і різноманітних експертів не виключає переділу власності.
У цьому контексті показово, що вивіз капіталу за кордон останнім часом зростає. Так, за оприлюдненими нещодавно даними НБУ, у 2000 р. Україну залишили капітали на суму в 385 млн дол. у 2001 р. – на 898 млн дол. а у 2002 р. – вже на 2,271 млрд дол. При цьому голова НБУ С. Тигипко стверджує, що левова частка коштів була виведена з України завдяки використанню елементарної схеми із залученням офшорних компаній, суть якої полягає у наступному. Резидент України купує акції вітчизняного підприємства, як правило, це – неліквідні цінні папери, що дозволяє купувати їх за низькою цінною. Потім ці акції за тією ж низькою ціною продаються нерезиденту України, як правило офшорній компанії. Перший нерезидент передає зазначені акції за тією ж ціною іншому нерезиденту (переважно теж офшорна компанія). А вже цей, другий, залучений до фінансового ланцюжка нерезидент продає акції українському підприємству за ціною, що у десятки разів перевищує початкову ціну продажу акцій. Обсяг вивозу капіталу приблизно (за вирахуванням порівняно невеликих комісійних) дорівнює різниці між останньою угодою між нерезидентом і резидентом України (що здійснювалась за високої ціни акцій) і першою угодою між резидентом України і нерезидентом (що укладалась за низької ціни акції). На думку деяких експертів, для такої схеми вивозу капіталу може здійснюватись спеціальна емісія акцій. При цьому треба підкреслити, що вивіз капіталу з України де-факто здійснювався за допомогою цілком легальних (де-юре) угод з купівлі-продажу цінних паперів. За твердженням С. Тигипка, у переліку суб’єктів підприємницької діяльності, що використовували зазначену схему експорту капіталу, представлені банки практично всіх основних бізнес-груп України. А це свідчить про широкі масштаби та певну аполітичність (у плані провладних або опозиційних уподобань підприємців) розглянутої схеми експорту капіталу. Головним інструментом у боротьбі із наведеною вище схемою вивозу капіталу з України має бути постанова НБУ № 36 від 29 січня 2003 р., що передбачає ліцензування операцій з цінними паперами. Так, НБУ узгоджуватиме з СБУ та МВС видачу банкам і фінансовим компаніям ліцензій на придбання валюти на міжбанківському ринку під операції по угодах із нерезидентами щодо акцій українських компаній. Водночас, на думку деяких спостерігачів, існує цілком конкретна “жертва” (хоча вона й не була названа С. Тигипко), проти якої буде в першу чергу спрямована дія зазначеної постанови НБУ, оскільки навряд чи варто очікувати на компанію за “чистоту” національного бізнесу як такого.
Завантажити реферат