Сторінка
2

Основні характеристики фондового ринку, типи фінансових посередників, акції та їх види, векселі

При приватному розміщенні реєстрація емісії в Комісії з цінних паперів не проводиться.

Приватне розміщення частіше використовують для облігацій з фіксованим купоном, а не для акцій. Розміщені у такий спосіб цінні папери заборонено продавати на ринку протягом певного періоду, оскільки вони є досить ризиковими в порівнянні з цінними папера­ми, розміщеними публічно. Цінні папери, розміщені приватне, є низьколіквідними і привабливими не для всіх інвесторів. Як правило, такі цінні папери розміщуються серед великих інституційних інвесторів, які зацікавлені в конкретному підприємстві і впевнені в його стрімко­му зростанні. В більшості випадків приватне розміщуються цінні папери нових компаній.

У США до 1990 р. розміщені приватне цінні папери не підлягали перепродажу протягом двох років після їх емісії. Тільки в 1990 р. Комісією з цінних паперів було затверджено Правило 144а, згідно з яким розміщені приватне цінні папери могли бути перепродані ве­ликим інвесторам у будь-який час після їх розміщення, що підви­щило їх ліквідність.

Приватне розміщення цінних паперів не є обов'язковим атрибу­том будь-якого національного ринку і зустрічається не у всіх краї­нах. Так, в Україні емісії цінних паперів підлягають обов'язковій реєстрації в Комісії з цінних паперів та фондового ринку, а отже, можуть розміщуватись тільки публічно.

Залежно від місця, де здійснюється торгівля цінними паперами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Організатором торгівлі на біржовому ринку виступають фондові біржі, на позабіржовому — торговельно-інформаційні системи. Існують різні погляди на струк­туру цін біржового та позабіржового ринків. Одні вважають, що най­кращі ціни інвесторам можуть запропонувати в позабіржовій сис­темі, оскільки заявки виконуються за найвищими із запропонованих цінами, а велика кількість ділерів, що пропонують свої ціни купівлі-продажу, забезпечує можливість найкращого вибору із багатьох за­пропонованих. Інші вважають, що найвищі ціни складаються на біржі, де всі заявки групуються в єдиному центрі.

Залежно від специфіки організаційної структури ринку розріз­няють вертикальний та горизонтальний ринки. Прикладом горизон­тального ринку є ринок США. На різних біржах країни котирують­ся цінні папери різних за своїм економічним статусом компаній. На Нью-йоркській біржі — головній біржі США — котируються акції корпорацій групи А (найвищого рівня), на Американській — групи В та ін. При цьому цінні папери різних груп обліковуються в різних депозитаріях.

Рис. 1. Структура фондового ринку

Прикладом вертикальної організації ринку є Франція. Всі цінні папери котируються в системі Товариства французьких бірж, збері­гаються й обліковуються в національному депозитарії. Всі папери, що є в обігу у Франції, поділяють на три групи котирування: К1, К2, К3. До офіційного котирування в групі К1 потрапляють цінні папери найвищої якості, до К2 — цінні папери, які не допущені до офіційно­го котирування, але мають значний економічний потенціал, до групи К3 входять цінні папери, що не претендують на лістинг, в основному це цінні папери середніх і малих компаній.

Структуру фондового ринку наведено на рис. 1. Безпосередні­ми учасниками фондового ринку виступають держава, корпорації, фінансові посередники, населення, а також іноземні інвестори та емітенти. Держава виконує на фондовому ринку дві важливі функції: здійснює регулювання ринку та емітує боргові зобов'язання для за­безпечення потреб бюджету. Функція регулювання здійснюється че­рез визначені державні інститути. В Україні такими інститутами є Комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна в ме­жах своїх повноважень. Генеральним агентом з розміщення емісій державних цінних паперів виступає, як правило, Національний банк, емітентом казначейських зобов'язань — Державне казначейство.

Фізичні особи здійснюють на фондовому ринку інвестиції в різні види цінних паперів. При цьому вони або інвестують кошти в ок­ремі види цінних паперів, або формують диверсифікований портфель цінних паперів через участь в інститутах спільного інвестування — інвестиційних фондах та компаніях. Інвестиції фізичних осіб в ос­новному здійснюються за посередництвом брокерських контор та через відповідні підрозділи фінансових інститутів, що виконують брокерські функції.

Корпорації виступають емітентами цінних паперів при нестачі власних фінансових ресурсів та інвестують кошти в цінні папери ін­ших емітентів за наявності вільних фінансових ресурсів і вигідних про­позицій щодо інвестування коштів в інструменти фондового ринку.

Іноземними учасниками ринку є уряди, корпорації, фінансові інсти­тути, населення інших країн, а також міжнародні фінансові інститу­ти й організації, їх можливості щодо залучення та інвестування коштів на національному фондовому ринку регламентуються чин­ним законодавством відповідної країни.

Основою організаційної структури фондового ринку є фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію фінансових ресурсів у цінні папери, а також інститу­ти інфраструктури ринку, що забезпечують нормальне функціонуван­ня ринку. До інститутів інфраструктури ринку належать організа­тори торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках — біржі та позабіржові торговельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати, інформаційні і рейтингові агентства. Певну роль у забезпе­ченні функціонування ринку цінних паперів відіграють саморегульо­вані організації професійних учасників ринку, які виконують певні функції регулювання, а також захищають інтереси професійних учас­ників ринку та інвесторів.

Найбільш розвинені фондові ринки світу функціонують відповід­но до принципів, розроблених за рекомендаціями Групи тридцяти — міжнародної організації незалежних експертів, яка займається роз­робкою стандартів фондових ринків. У 1989 р. у Лондоні з ініціати­ви цієї Групи було скликано симпозіум, на якому було обговорено питання організації розрахунків на провідних світових ринках, а також вироблено рекомендації щодо організації діяльності фондо­вих ринків, які отримали назву "рекомендації Групи тридцяти". Ре­комендації містять положення щодо поліпшення функціонування ринків цінних паперів, вдосконалення клірингу і розрахунків на фондових ринках світу, подальшу стандартизацію міжнародної тор­гівлі цінними паперами.

Основними принципами функціонування фондових ринків згідно з рекомендаціями Групи тридцяти є забезпечення цілісності, прозо­рості, централізації ринків цінних паперів, відповідність національ­них систем обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам, введення системи електронного обігу цінних паперів, а також забезпе­чення інтересів та прав інвесторів. Прозорість ринку цінних паперів, що означає доступність для всіх учасників ринку значних обсягів до­стовірної інформації про цінні папери та їх емітентів, пов'язана з фор­муванням відповідної законодавчої бази. Цілісність ринку у межах окремої країни має забезпечуватись наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котировки цінних паперів, єдиного центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Централізація ринку повинна забезпечуватись спеціально створеними державними органами, які мають здійснювати держав­ний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів.