Сторінка
2

Вексельний оборот в Україні

До 1917 р. в Україні, як і в інших країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування.

Але більшовицькі спроби реалізувати утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено атрибутами та носіями капіталізму й експлуатації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової економіки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціонував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно виписувалися у твердій валюті ¾ золотих червінцях і мали силу лише після сплати державі гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.

Однак подальше здійснення так званої кредитної реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва та жорсткоцентралізоване постачання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства самостійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим.

Лише потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вдаватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою закону 1937 р., що був розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові відносини, що нині виникають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим же Положенням. Водночас даний факт свідчить і про те, що вексель є найбільш формалізованим видом цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах.

Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розрахунку, у тім числі на підприємствах державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової кризи.

Оскільки вексельний обіг здатний значно обмежити потреби в готівкових та безготівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впровадження вексельного обігу Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу за допомогою використання векселів як засобу обігу та платежу, здатне швидко знизити темпи інфляції.

Отже повернення в практику господарської діяльності векселів вигідно всім учасникам господарського обороту.

2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВЕКСЕЛІВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Закон “Про цінні папери і фондову біржу” дає таке тлумачення терміну вексель: “Вексель ¾ цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)”.

Головні особливості векселя полягають у тому, що він є, по-перше, абстрактним борговим зобов’язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні і юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель виписується на порівняно короткий строк. Формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.

Нині він функціонує як самостійний договір. Більше того, у його текст не можна вносити будь-яких доповнень, що пов’язують виконання вексельного зобов’язання з відносинами за контрактом. Водночас законодавством допускається можливість введення до тексту посилання на номер банківської гарантії, акредитиву, які не позбавляють вексель юридичної сили, але суттєво полегшують процедуру процедуру розрахунків.

Постановою Верховної Ради від 17.06. 1992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України” передбачено систему операцій і порядок придбання бланків векселів. Їх можна придбати в комерційних банках, віднести дані затрати до загальногосподарських. Облік бланків векселів, як і інших видів цінних паперів, ведеться на балансовому рахунку 004 за відповідним прибутково розрахунковими документами, а списання одночасно із записом реалізації, як і будь-якого з різновидів цінних паперів. Зберігаються вексельні бланки підприємства в кас нарівні з грошовими коштами і в порядку, встановленому Правилами ведення касових операцій у народному господарстві.

Основними суб’єктами вексельного кредиту і векселя як письмового боргового зобов’язання є векселедавець і векселедержатель. Векселедавець ¾ це особа, яка видала вексель, простий чи переказний. У переказному векселі ця особа називається трасантом. Він цілковито відповідає за акцепт, тобто дає згоду сплатити вказану суму і за сам платіж. Векселедавець не може скласти з себе цього обов’язку. Тому будь-яка умова, за якою векселедавець хотів би скласти з себе відповідальність за платіж, вважається недійсною. Особа, на яку подано позов на основі переказного векселя, не може протиставити векселедержателю ніяких заперечень, зумовлених особистим ставленням до векселедавця чи попереднього векселедержателя.

Векселедержатель ¾ особа, у якої знаходиться переказний вексель, власник векселя. Після закінчення строку платежу він має право на отримання вказаної суми грошей. Векселедержатель, що записаний у даному векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто перевідних записів на векселі. Векселедержатель має право на сам вексель і зобов’язаний віддати його тому, хто втратив право володіння даним векселем лише тоді, коли придбав його недобросовісно або ж купуючи вексель, зробив грубу помилку. Він має право і на отримання платежу від акцептату, а також у порядку регресу від усіх інших відповідальних за даним векселем осіб.