Сторінка
3
Відповідно до цих ідей значного поширення набуло надання суспільних благ та послуг за конкурсно-контрактною системою. Тендери на контракти щодо постачання та одержання підрядів на виконання робіт проводяться з розрахунком на значно нижчу вартість, оскільки на відміну від марнотратних чиновників менеджери приватних фірм особисто матеріально заінтересовані в економії коштів. Наприклад, в Австралії деякі органи місцевого самоуправління не менше половини бюджетних коштів, призначених для оплати комунальних потреб, передають на конкурсній основі приватним фірмам. У Бразилії залучення до ремонту шляхів приватних підрядників економить 25% коштів порівняно з аналогічними витратами державних ремонтних організацій . У США підряди з приватними пожежними командами та компаніями з прибирання сміття обходяться на третину (а то і вдвічі) дешевше послуг відповідних муніципальних служб.
Оригінальну пропозицію щодо часткового роздержавлення навчального процесу за збереження бюджетного фінансування освіти запропонував у формі так званого ваучерного проекту Мілтон Фрі-дмен. Сутність його полягає в тому, що замість безпосереднього фінансування шкіл з бюджету місцеві власті передають платіжні засоби для оплати навчання (ваучери) батькам, а ті оплачують навчання дітей у школах, приватних чи державних, за їхнім вибором. Розрахунок — на розбюрократизацію освіти, на використання державних коштів у режимі приватної ініціативи й економії.
Породжуючи конкуренцію між школами за залучення якомога більшої кількості ваучерів, фінансування ваучерним способом за державний кошт зберігає соціальні гарантії на освіту за зниження вартості навчання та підвищення його якості. За такої системи батьки й учні вільні у виборі школи, а вчителі — методик та програм навчання. «Приватні кошти заміщують податки. Контроль відбирається у бюрократів і повертається тим, кому він повинен належати», — запевняв Фрідмен, доводячи переваги ваучерів.
Висунутий у 1980 р., ваучерний проект не затримався на стадії гіпотези. Експериментальне впровадження проекту підтвердило його великі можливості. Так, надання освітніх послуг недержавними навчальними закладами поширене в Нідерландах, де дві третини учнів уже відвідують фінансовані державою приватні школи. У Чилі система ваучерів (індивідуальних грантів) дає змогу школярам навчатись у будь-яких школах (приватних чи державних), які отримують державне фінансування залежно від кількості набраних учнів. У 1993 р. успішно пройшла пробна ва-учеризація шкіл у Пуерто-Ріко. Загалом ваучерний проект можна оцінити як успішну інноваційну технологію підвищення ефективності бюджетних асигнувань на освіту паралельно з дебюро-кратизацією освітньої системи.
До антибюрократичних заходів належить також застосовуване у Великій Британії вже протягом 50 років бюджетне фінансування за методом «протягнутої руки». Цей метод передбачає відокремлення чиновників, які виділяють й оформляють асигнування у сферу культури, від безпосередніх одержувачів бюджетних коштів. Гроші надходять у спеціальний фонд, громадська рада якого розпоряджається розподілом і витрачанням коштів.
Іншим способом поєднання державних асигнувань із суспільним порядком їх розподілу та ринковими засадами витрачання є так звані некомерційні компанії, що можуть мати кілька співзас-новників, скажімо, уряд, мерію і приватних осіб. Такого роду організації фінансуються з бюджету, при цьому зберігається їх комерційна самостійність у процесі витрачання виділених коштів. У такому порядку в Німеччині та Франції фінансують театри зі статусом товариств з обмеженою відповідальністю.
Аналіз функціонування бюджету з погляду приймання рішень в умовах демократії привів дослідників до висновку, що бюрократичні структури значною мірою модифікують вибір громадянами — платниками податків обсягу й складу забезпечуваних державою благ шляхом голосування, впливають на зміст фінансового законодавства. Політики й бюрократи привносять у процес фіскально-бюджетного вибору елементи демагогії, маніпуляції, інтриги, часом корупції, що меншою мірою властиве ринковому вибору приватних благ. Застосування економічних підходів у сфері політики, а політичних методів — у фінансово-економічній сфері західні вчені описують у термінах біхевіористських постулатів про раціональну поведінку максимізації індивідуальної корисності людьми, які понад усе ставлять особисті вигоди, однаково і в економіці, і в політиці.
Керуючись груповими корпоративними інтересами, бюрократія політичне й матеріально заінтересована в розширенні свого контролю над фінансовими ресурсами. Удається це чи ні, більша чи менша бюрократична рента залежить від політичних технологій приймання рішень, кон'юнктурного співвідношення соціально-політичних сил та економічних інтересів, морально-етичного рівня правлячих еліт. Завдяки своєму адміністративному статусу та професійним знанням бюрократія стягує з суспільства своєрідну ренту.
Проте така тенденція неоднозначна. В умовах демократії більшість сучасних чиновників — висококваліфіковані спеціалісти, як правило, з розвинутим почуттям станової гідності та громадянського обов'язку, що передбачав видатний німецький економіст і соціолог Макс Вебер (1864—1920). Він вважав бюрократію оптимальною, надійною і досить ефективною організаційною формою державного управління, без функціонування якої держава не може виконувати свої функції. У бюрократичному середовищі західних країн не допускаються такі крайнощі корупції, некомпетентності, дилетантизму, які ставили б під загрозу ефективність діяльності державного апарату. У будь-якому випадку це неможливо у таких масштабах і формах, як це спостерігається у ряді країн з перехідною економікою, зокрема в Україні. Парламентські чи президентські вибори змінюють лише владно-політичну верхівку, практично не торкаючись численного корпусу чиновництва, без якого суто технологічно-прагматичні функції управління та бюджетного процесу були б паралізовані.
Завантажити реферат