Сторінка
3
У найбільш загальній формі під державним управлінням ми розуміємо раціональну на основі наукових принципів, досвіду і здорового глузду діяльність працівників перш за все установ законодавчої та виконавчої влади щодо здійснення державних функцій і реалізації поставлених суспільством цілей. Іншими словами, державне управління — процес керівництва людьми, формуванням та розподілом матеріальних і фінансових ресурсів для реалізації завдань, що стоять перед державою. Як зазначав відомий теоретик і практик державного управління Вудро Вільсон (1856—1924), президент CША в 1913—1921 рр., головне завдання, яке ставиться перед управлінням, — це врятувати суспільство від безпорядку і дорожнечі . Тим самим державне управління значною мірою залежить від кваліфікованого адміністрування. В управлінні взаємодія між людьми спирається на наукові принципи, водночас воно має риси як високого професійного мистецтва, так і рутинного ремесла.
Державне управління відрізняється від управління в приватному секторі економіки:
• результати державного адміністрування не вимірюються в показниках прибутку чи рентабельності;
• компетенція та відповідальність державних службовців не так чітко окреслені, як у працівників сфери бізнесу;
• діяльність державних служб залежить від платників податків, а бізнесу — від клієнтів; перші оплачують державні послуги в обов'язковому порядку, другі купують блага приватного користування за власним вибором;
• на відміну від підприємницького сектору, де діє комерційна таємниця, діяльність державних установ має бути прозорою для преси і громадськості.
З приводу всього цього можна зауважити, що ніхто не заперечує, що менеджмент у державному секторі відрізняється від біз-нес-менеджменту (цілями, сутністю, формами), це цілком зрозуміло. Але так само зрозуміло, що менеджмент (як система управління) об'єктивно функціонує як на макро- (державному) рівні, так і на мікрорівні, як на рівні державного, так і приватнопідприємницького секторів економіки і фінансів з різними функціональними завданнями і суттю. Які б нові терміни ми не формулювали, управління завжди залишається управлінням.
За поширеним переконанням, термін «менеджмент» увійшов у науковий і практичний вжиток завдяки праці Фредеріка Тейлора «Принципи наукового менеджменту» (1911 р.). Насправді заслуга у формулюванні даного терміна, призначеного для опису нових для свого часу управлінських технологій, належить іншому американцю — співробітникові Тейлора Луїсу Брандейсу (1856— 1941). «Першу половину XX століття науковий менеджмент був євангелієм, а Фредерік В. Тейлор — його пророком».
Синтезуючи погляди західних економістів і їхні підходи до розуміння дефініцій «бюджетний менеджмент» і «бюджетне адміністрування», ми розуміємо під бюджетним менеджментом сукупність заходів, форм і методів аналітичної, організаційної й оперативної діяльності персоналу фінансового відомства та інших державних інституцій щодо формування і витрачання (розасигнування) бюджетних, коштів у поєднанні з розпорядчими і контрольними діями на всіх фазах бюджетного процесу. Бюджетний менеджмент — наріжний камінь державного управління. Адже він є могутнім інструментом демократії, завдяки якому уряд перебуває під контролем електорату. За його допомогою здійснюють регулювання економічних і соціальних процесів у країні. Бюджетний менеджмент — ділова сфера в тому розумінні, що відповідає критеріям прикладної економіки, передбачаючи розподіл дефіцитних фінансових ресурсів між безліччю конкуруючих потреб.
Під таким кутом зору бюджетний менеджмент, або управління бюджетом, є поняттям ширшим від бюджетного адміністрування, а податковий менеджмент — від податкового адміністрування, в якому адміністративних заходів більше, ніж власне економічних. Отже, бюджетне адміністрування поряд з бюджетуванням є невід'ємною складовою бюджетного менеджменту й означає певну сукупність методів діяльності персоналу фінансових органів з управління процесами мобілізації доходів бюджету та їх використання.
Предметом бюджетного адміністрування як галузі знання є наукове обгрунтування ефективності даних методів та управлінських технологій. Відповідно різновидами бюджетного адміністрування є адміністрування видаткової частини бюджету, фіскальне (податкове) адміністрування.
Як засоби управління бюджетний менеджмент і бюджетне адміністрування передбачають процеси суспільного вибору, приймання рішень, а також ієрархічного підпорядкування і здійснення владних повноважень одних осіб відносно інших. У менеджменті переважають економічні та організаційні моменти, в адмініструванні — командно-дисциплінарні та процедурні.
В історичній ретроспективі розвиток тієї сукупності знань, які сьогодні становлять зміст бюджетного менеджменту і бюджетного адміністрування, розпочався з фіскального адміністрування. Перші засади фіскально-адміністративної науки були розроблені так званими камералістами — представниками першої науково оформленої німецької школи економічної, фінансової та адміністративної думки, що склалася в XVI—XVIII ст.1 Об'єктом камералістики як науки були механізми державного управління та збору доходів, призначених для задоволення державних потреб. Усі положення камералістики пронизував пафос державності.
Завдяки своїм функціям держава контролює правильність, закономірність, доцільність розпорядження матеріальними та іншими ресурсами всіма державними організаціями. Якщо оцінювати значення різних видів державного контролю, то перше місце посідатиме бюджетний контроль. У західній літературі бюджетний контроль визначається як нагляд контрольних органів за виконанням бюджету, доцільністю діяльності фінансованих державою установ (організацій, підприємств, програм), правомірністю фінансових операцій, дотриманням державних інтересів у бюджетній сфері.
На Заході поступово склалися умови для ефективного виконання органами бюджетного контролю їх функцій. А саме: незалежність контролю, що забезпечується підпорядкованістю законодавчому органу, статусом тривалої незмінюваності відповідальних працівників і навіть довічним перебуванням на своїй посаді, високим рівнем їх матеріального утримання; загальність контролю, тобто вільний доступ до документації, охоплення контрольними операціями всіх відомств; комплексність попередніх, поточних і подальших контрольних дій; публічність, тобто відкритість, гласність результатів контрольної діяльності.
Завантажити реферат