Сторінка
4
Виходячи з аналізу специфіки перерозподільчих відносин, що властиві страхуванню, можна дати йому таке визначення. Змістом страхування є система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, об'єктом яких є формування ними цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, і відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам у випадку втрати ними працездатності.
Важливою умовою здійснення ефективних страхових операцій є забезпечення територіальної (просторової) розкладки збитку на протязі одного господарського року, а потім і розкладки збитку в часі, тобто протягом декількох років підряд. Щоб виконати ці умови, необхідна достатньо масштабна концентрація коштів у страховому фонді.
В основі особистого страхування, як і при страхуванні майна, також лежить замкнутий перерозподіл страхових платежів через спеціалізований страховий фонд між учасниками особистого страхування. Разом з тим очевидні й розбіжності між ними, тому що об'єктами страхових відносин по особистому страхуванню є працездатність, здоров'я, життя людей, тобто воно пов'язане з специфічною стороною виробництва — відтворенням робочої сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у ціновому виразі, що і визначає особливості особистого страхування.
Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.
За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо, виникнуть в майбутньому в якийсь момент в невідомих масштабах.
Страхова компанія повинна постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати .й обробляти зібрану інформацію. Виходячи з одержаних висновків про можливу динаміку ризику, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику, що служать мірою й критерієм оцінки. Кожна група включає об'єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).
Результати оцінки приймаються за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об'єкт до певної групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обґрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння.
В міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них: метод індивідуальних оцінок; метод середніх величин; метод процентів.
Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страхувальник може дати лише довільну оцінку, що виникає з його професійної підготовки й досвіду та суб'єктивного погляду.
Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, що створює аналітичну базу для визначення ризику по ризикових ознаках. До них належить балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу, тощо.
При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, що зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.
В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування тарифної політики на основі вивчення тенденцій в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до наступних напрямків:
— ризикові обставини, що пов'язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними, тощо);
— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості (введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів, тощо);
— ризикова ситуація, що пов'язана зі змінами в технології промислового й цивільного будівництва, зокрема, з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;
— ризикові обставини, що викликані впровадженням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних шляхах сполучення.
Щоб оцінити динаміку ризику в конкретній страховій сукупності, особливе значення має наявність та аналіз достовірної інформації. Зазначимо, що лише розгалужена група об'єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку.
Оцінюючи збитки, доцільно розрізняти такі його види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, що неможливо застрахувати; сприятливі й несприятливі ризики; технічний ризик страховика.
Список використаної літератури
1. Ван Хорн Дж. К. Основи управління фінансами: Пер.з англ / Гол.ред Я.В.Соколов. – М.: Фінанси та статистика, 1997.- 800с.:іл - (серія бухгалтерської звітності та аудиту).
Інші реферати на тему «Фінанси»:
Організація грошових розрахунків підприємства
Валютна інтервенція як інструмент державного регулювання обмінного курсу
Фінансові посередники і їх функції
Щодо проблем взаємодії державних контролюючих органів під час здійснення фінансового контролю зовнішньоекономічної діяльності
Факторинг:.суть, види, сума виплат,.комісійна винагорода. Факторингові операції