Сторінка
4

Характеристика основних інструментів фінансового ринку. Інструменти страхового ринку

Виходячи з аналізу специфіки перерозподільчих від­носин, що властиві страхуванню, можна дати йому таке визначення. Змістом страхування є система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, об'єктом яких є формування ними цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, і відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам у випадку втрати ними працездатності.

Важливою умовою здійснення ефективних страхових операцій є забезпечення територіальної (просторової) розкладки збитку на протязі одного господарського року, а потім і розкладки збитку в часі, тобто протягом декількох років підряд. Щоб виконати ці умови, не­обхідна достатньо масштабна концентрація коштів у страховому фонді.

В основі особистого страхування, як і при страху­ванні майна, також лежить замкнутий перерозподіл стра­хових платежів через спеціалізований страховий фонд між учасниками особистого страхування. Разом з тим очевидні й розбіжності між ними, тому що об'єктами страхових відносин по особистому страхуванню є праце­здатність, здоров'я, життя людей, тобто воно пов'язане з специфічною стороною виробництва — відтворенням робо­чої сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у ціновому виразі, що і визначає особливості особистого страхування.

Передумовою виникнення страхових відносин є ри­зик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо, виникнуть в майбутньому в якийсь момент в невідомих масштабах.

Страхова компанія повинна постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати .й оброб­ляти зібрану інформацію. Виходячи з одержаних висновків про можливу динаміку ризику, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику, що служать мірою й критерієм оцінки. Кожна група включає об'єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки приймаються за основу для прий­няття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об'єкт до певної групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обґрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що вико­ристовується як міра порівняння.

В міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них: метод індивідуальних оцінок; метод середніх ве­личин; метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страхувальник може дати лише довільну оцінку, що виникає з його професійної підготовки й досвіду та суб'єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, що створює аналітичну базу для визначення ризику по ри­зикових ознаках. До них належить балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, ха­рактер технологічного циклу, тощо.

При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надба­вок (накидок) до тієї аналітичної бази, що зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від се­реднього ризикового типу.

В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування тарифної політики на основі вивчен­ня тенденцій в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до наступних напрямків:

— ризикові обставини, що пов'язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними, тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробни­чими умовами в промисловості (введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів, тощо);

— ризикова ситуація, що пов'язана зі змінами в тех­нології промислового й цивільного будівництва, зо­крема, з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;

— ризикові обставини, що викликані впроваджен­ням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних шляхах сполу­чення.

Щоб оцінити динаміку ризику в конкретній стра­ховій сукупності, особливе значення має наявність та аналіз достовірної інформації. Зазначимо, що лише роз­галужена група об'єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констату­вати можливість збитку.

Оцінюючи збитки, доцільно розрізняти такі його види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, що неможливо застрахувати; сприятливі й несприятливі ри­зики; технічний ризик страховика.

Список використаної літератури

1. Ван Хорн Дж. К. Основи управління фінансами: Пер.з англ / Гол.ред Я.В.Соколов. – М.: Фінанси та статистика, 1997.- 800с.:іл - (серія бухгалтерської звітності та аудиту).