Сторінка
2

Платіжний баланс

2. Історичний розвиток поняття «платіжний баланс».

Перші спроби обліку масштабів і оцінки наслідків міжнародних економічних операцій з'явилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і пов'язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.

Саме поняття "платіжний баланс" було вперше введено в економічну теорію Джеймсом Стюартом в 1767 p., проте складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні було неоднакове. Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи класиків буржуазної політичної економії — А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи іншою мірою віддали належне у своїх працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

Однак у практичному плані найбільш повний розвиток методи складання платіжного балансу знайшли у США і Великобританії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого вперше були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції із золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін збереглася до початку Другої світової війни. У 1943 р. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919—1934 pp., форма якого послужила основою для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.

Формування світового господарства потребувало співставлення показників міжнародних розрахунків окремих країн. Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно піддавалися все більшій уніфікації. Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла і діяльність Ліги націй та МВФ, що був створений на основі рішень міжнародної конференції в м.Бреттон-Вудс.

Так, ще в 1924 р. публікація Лігою націй даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. поклала початок міжнародному порівнянню цих показників. У 1927 р. Лігою націй була запропонована схема і ряд рекомендацій, в яких за зразок приймалися в основному платіжні баланси США й Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги націй, була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка в 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення в періодичних випусках "Керівництва з платіжного балансу". Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав.

3. Суть і структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається із таких розділів:

• торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом та ввозом товарів;

• баланс послуг та некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

• баланс руху капіталів і кредитів.

Торговий баланс — це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період. Саме завдяки цим розбіжностями у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення. Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики.

Так, для країн, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговий баланс потрібний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу. Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговий баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчувається нестача валютних надходжень. Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).

Баланс послуг та некомерційних платежів. Він включає платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо. Послуги стали найдинамічнішим сектором світогосподарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру. За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "Послуги" входять також виплати доходів за інвестиціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, ближчі до руху капіталів.