Сторінка
5

Валютний ринок

Валютні обмеження, які взагалі забороняють доступ громадян якоїсь країни на ЗВР без спеціального дозволу уряду, означають перехід в іншу якість – в цьому разі прийнято вважати, що валюта такої країни неконвертована. Такими заходами правлячі кола узурпують монополію участі в операціях на ЗВР. Почасти вони продають іноземну валюту за штучно заниженим курсом для фінансування бажаних для цих урядових органів проектів, тоді як для інших цілей такі операції проводяться, виходячи із штучно завищених обмінних курсів валют.

Всі ці засоби і методи – протекціоністські заходи, експортні субсидії, валютні обмеження і неконвертованість валюти накладають величезні додаткові витрати. Вони руйнують економіку, привносячи дисбаланс у відносні ціни на різноманітні товари і послуги, а також позбавляючи ці економічні системи переваг вільної міжнародної торгівлі.

Висновки

У валютних операціях які відбуваються на валютному ринку беруть участь: продавці валюти, її покупці та посередники.

Суб’єктами валютного ринку є:

1) фірми, організації та приватні особи, зайнятих у зед.

2) комарційні банки, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків.

3) брокерські фірми—які займаються посередницькою діяльністю.

4) державні установи—валютні банки та казначейства окремих країн.

Основними споживачами валютного ринку є світові транснаціональні банки. На них припадає близько 90% всього валютного обороту. Внаслідок цього валютні курси формуються у процесі здійснення міжбанківських операцій.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об’єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських так і зовнішньоекономічних позицій країни.

Функціонування та розвиток валютних ринків світу в значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і міждержавних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття –валютна політика.

На міждержавному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародгих валютних відносин.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на міжнародний валютний фонд(МВФ). У 1992 році до МВФ увійшла Україна. Основна мета роботи МВФ: “МВФ повинен слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування.”

Важливою ланкою у системі валютних відносин є світовий банк (міжнародний банк реконструкції і розвитку) - це міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ. Вступ країни до МВФ автоматично забезпечує її членство у світовому банку, надання кредитів МВФ одночасно забезпечує відкриття кредитів і світовим банком. Вступ країни до МВФ і світового банку дає її можливість отримувати достатньо вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації власної валюти, відкриває шлях для залучення іноземних інвестицій.

На національному рівні валютна політика – є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси і на конкурентоспроможність національного виробництва.

Механізм валютного регулювання на національному рівні являє собою систему контролю за припливом і впливом іноземної валюти з країни в країну. Зміст валютного регулювання визначається діючим законодавством і правовими нормами окремих країн. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій, функції державних органів у валютному регулюванні і управлінні валютними ресурсами, права і обов’язки юридичних осіб у питанні володіння, користування та розпорядження валютними цінностями.

У практиці валютного регулювання застосовують такі інструменти:

1. Девальвація валюти—це цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити курс національної валюти по відношенню до іноземних валют. Девальвація використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у відповідність з ринковим курсом провідних валют.

2. Ревальвація валюти—це підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

3. Валютна інтервенція—це втручання держави через центральний банк в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить короткий проміжок часу.

4. Корекція облікових ставок національного банку—підвищення облікових ставок нб веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення до зниження цього курсу. Механізм впливу облікової процентної ставки нб на курс валюти здійснюється через операції нб з комерційними банками та іншими кредитними установами з обліку короткострокових державних зобов”язань(казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів.

5. Валютні обмеження—це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і паправлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають:

- регулювання переказів і платежів за кордон.

- заборону вільного продажу і купівлі іноземної валюти.

- обов”язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.

6. Механізм регулювання платіжного балансу –це застосування експортних субсидій, митних тарифів, страхування від втрат викликаних коливаннями валютних співвідношень.

7. Валютна блокада—це сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися виконання тих чи інших вимог. До валютної блокади належать такі заходи: блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1998.

2. Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. – К., 1998.

3. Мазаракі А.А., Воронова Є.М. Міжнародні валютно-фінансові та валютно-кредитні відносини. Конспект лекцій. – К., 1995

4. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. - Чернівці “Рута” ст.47--64