Сторінка
3

Бюджетна система. Дефіцит державного бюджету, причини та економічні наслідки

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки – 200 млрд.дол В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3 млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд. дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в розрахунку на одного жителя країни.

По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.

Дефіцит державного бюджету є одним із важливіших макроекономічних показників, які характеризують стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит. Наприклад, у 1992 p. перевищення державних доходів над видатками було харак­терне для Сингапуру, Таїланду, Австралії, Мексики, Гонконгу, Арген­тини. Рекордного рівня профіцит державного бюджету досяг у Ку­вейті на початку 80-х років - понад 60% ВВП.

Єдиної думки про збалансованість державного бюджету немає. Зокрема, Р. Солоу наполягає на тому, що уряд зобов'язаний вживати заходів щодо збалансування бюджету (збільшуючи податки і змен­шуючи бюджетні витрати) не в роки застою або кризи, оскільки еко­номічні труднощі, які виникли, можуть лише поглибитися, а тільки в сприятливі для економіки періоди. К. Ерроу (лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1972 p.), навпаки, вважає, що недоцільно прагнути бездефіцитного бюджету. Якщо, наприклад, економічне зростання становить 3% за рік, то і дефіцит бюджету в розмірі 3% ВВП є абсолютно прийнятним.

В Україні протягом останніх років зберігається значний дефіцит державного бюджету. Так, у 2001 p. абсолютна величина дефіциту стано­вила 3,6 млрд. грн., або 4,6% ВВП, у 2002 p.- 5,8% до ВВП замість 5,3%, затверджених Верховною Радою. Законом України «Про дер­жавний бюджет України на 2004 рік» визначено, що дефіцит бюдже­ту не повинен перевищувати 1% від ВВП.

4. Граничний розмір

та джерела покриття дефіциту бюджету

Граничний розмір дефіциту всіх рівнів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Таким чином, в разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров'я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умов життєдіяльності населення.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики - випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний доход (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

Одним із головних напрямів бюджетної політики більшості країн світу є прагнення до бездефіцитного бюджету або підтримування де­фіциту на мінімальному рівні.

Дефіцит державного бюджету вимі­рюють у відсотках до ВВП. Його можна покривати за рахунок:

· продажу державних облігацій на внутрішньому і зовнішньому ринках;

· продажу державного майна;

· емісії.

В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва. Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту.

Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефект мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект мультиплікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

А якими можуть бути наслідки скорочення державних витрат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).