Сторінка
2
подальший розподіл отриманого прибутку в ході формування бюджетних коштів, позабюджетних фондів, формування фонду оплати труда, різних фондів і резервів, тобто того, що забезпечує життєдіяльність і розвиток підприємства.
Інакше, розподільча функція фінансів підприємств - це направлена діяльність по розподілу і перерозподілу грошових прибутків підприємства.
Контрольна функція (функція відображення) - поняття, що відображає фінансово-господарські процеси, що протікають на підприємстві.
У фінансах підприємств відбиваються всі процеси, що відбуваються на підприємстві. За допомогою даної функції встановлюються, виявляються та реалізовуються найважливіші економічні пропорції, забезпечується контроль на всіх стадіях здійснення задач, забезпечується контроль за величиною фінансового результату (в т.ч. по стадіях його досягнення). У свою чергу функція контролю дозволяє не тільки виявляти неефективні дії, але і знаходити резерви, попереджати можливі втрати та непродуктивні витрати.
2. Фінансовий контроль, його суть, завдання, принципи.
Державний фінансовий контроль є однією із найважливіших функцій державного управління, значення якої дедалі зростає. Тільки належне використання контролю в управлінні державними фінансовими ресурсами дасть можливість створити необхідні передумови для здійснення в державі ефективної економічної політики. Тому розбудова цілісної системи фінансового контролю є важливим кроком у забезпеченні функціонування системи державної влади й викликає особливе зацікавлення як у теоретичному, так і в практичному плані.
Проте слід зауважити, що в науковому плані питання державного фінансового контролю вивчене і розроблене недостатньо. Це пояснюється тим, що протягом минулих років його роль як елемента єдиної системи державного управління принижувалася, і лише кризовий стан економіки держави та державних фінансів змусив привернути увагу до практики здійснення державного фінансового контролю. Специфічне ставлення до державного фінансового контролю, його недооцінка зумовлені також тим, що він здійснюється у площині переплітання державних, регіональних, корпоративних та індивідуальних інтересів.
Нині в Україні функціонує значна кількість державних органів і служб, які тією чи іншою мірою здійснюють фінансовий контроль. За відсутності чіткої концепції та нормативно-правового поля у сфері державного фінансового контролю з ними, як правило, пов'язують Рахункову палату. Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Міністерство фінансів, Державну податкову адміністрацію. Державну митну службу, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Фонд державного майна, Агентство з питань банкрутства тощо.
Проте, на нашу думку, логічнішим є віднесення до органів державного фінансового контролю тільки Рахункової палати, Головного контрольно-ревізійного управління та ревізійних служб центральних органів державної влади. Державна податкова адміністрація та Державна митна служба є фіскальними органами і не здійснюють контролю за використанням державних коштів, а, навпаки, потребують контролю за своєю діяльністю, особливо пов'язаною із забезпеченням виконання дохідної частини бюджету. Не здійснюють системного контролю за використанням державної власності й коштів Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Агентство з питань банкрутства. Ці управлінські структури виконують лише окремі специфічні функції контролю і відносити їх до контрольних органів буде неправильним та й немає в цьому потреби. Адже за умов використання такого підходу до контрольних органів треба буде віднести геть усі міністерства й відомства, оскільки вони виконують окремі контрольні функції, не кажучи уже про правоохоронні органи, які навіть наділені повноваженнями щодо призначення ревізій та перевірок.
Сьогодні діяльність контрольних установ здійснюється за відсутності чіткої взаємодії. По суті, державний фінансовий контроль на практиці діє не як єдина система, а існує у формі відокремлених ланок. Останні, як правило, в автономному режимі виконують властиві їм завдання й функції, які визначаються численними законами, указами Президента України, постановами уряду та іншими нормативно-правовими актами. Зрозуміло, що у таких умовах трапляються неузгодженість, дублювання, відсутність взаємодії, а іноді й суперечності. Це насамперед призводить до недостатньої ефективності в діяльності органів фінансового контролю, розпорошення та надмірного витрачання людських і фінансових ресурсів, правового й методологічного хаосу, В результаті одні й ті самі суб'єкти контролю протягом року перевіряються неодноразово, інші - взагалі не контролюються. Отже, чинна система фінансового контролю застаріла, не враховує реалій сьогодення, суперечить принципам побудови демократичної держави і потребує невідкладного, належним чином опрацьованого, якісного реформування.
Питання реформування державного фінансового контролю стало предметом уваги як європейських організацій, що співпрацюють з Україною, так і Президента України та уряду. У 2001 році Кабінет Міністрів України затвердив план організаційних заходів стосовно вдосконалення системи фінансового контролю в Україні. На його виконання розроблено й затверджено Указ Президента України від 25 грудня 2001 року №1251/2001 "Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері". Проте ми вже звикли, що у нас усі добрі наміри чи програми, як правило, здійснюються через кількісні показники. На жаль, досі таку саму ситуацію маємо і в питанні реформування державного фінансового контролю.