Сторінка
2

Становлення венчурного фінансування

Приблизна оцінка венчурних вкладень по центральній і східній Європі (без урахування країн на території колишнього СРСР), наведена в роботі [14] , становить 160 -200 млн. евро на рік. У силу цього в нашій економіці необхідне використання досвіду венчурного фінансування та залучення венчурного капіталу промислово розвинутих країн, які від 80% до 100% приросту валового національного продукту одержують за рахунок комерціалізації нововведень. В Україні поки що немає вітчизняних венчурних фондів. У 1999 році в Києві почав свою роботу венчурний фонд "Євровенчерз Україна" [15]. Розмір Фонду складає 26 млн. євро, які були надані ЄБРР та Голландським Банком Розвитку. Фонд призначений для інвестування у недержавні підприємства України. Для забезпечення розвитку мережі венчурних фондів необхідно детально вивчити світовий досвід. Росія, де процес капіталізації суспільства проходить швидше, ніж в Україні, вже зрозуміла необхідність розвитку новітних вітчизняних технологій [16]. Там достатньою мірою проявились усі види державного сприяння інноваційним процесам: майже повністю сформовано нормативну базу, яка стимулює розвиток венчурного підприємництва, визначено податкові пільги, створено різні структури, які фінансують ризикові проекти. Під час розподілу держзамовлень і контрактів з малим науковомістким бізнесом в Росії резервується певний обсяг фінансування. Широко застосовується субсидування державними структурами венчурних фірм в обмін на частку прибутку в разі успіху. У Росії утворені регіональні фонди підтримки інноваційної діяльності в тих містах, де розвинутий науково-технічний потенціал (Москва, Санк-Петербург, Томськ, Новосибірськ). Російська асоціація венчурного інвестування [17] має плідні стосунки з Союзом інноваційних центрів Росії. У жовтні цього року відбулася друга Венчурна виставка у Санкт-Петербурзі [18]. Міністерство економіки та промисловості Росії створило Державний венчурний фонд метою якого є інвестування венчурних фондів в регіонах (до 30% уставного капіталу) [19]. Розглянемо детальніше схему діяльності венчурного фонду. Венчурний фонд формується за рахунок внесків венчурних інвесторів, які для управління фондом створюють венчурну інвестиційну компанію і призначають інвестиційний комітет. Інвестиційний комітет затверджує та приймає остаточне рішення по вкладенню венчурного капіталу. Мета діяльності венчурного фонду полягає в отриманні прибутку від продажу пакета акцій інвестованих технологічних компаній . Якщо компанія, у період перебування в ній як співвласника і партнера венчурного інвестора домагається успіху, тобто якщо її вартість протягом 5-7 років збільшується в кілька разів у порівнянні з первинною, тобто до інвестицій (pre-money evaluation), ризики обох сторін виявляються виправданими й усі одержують відповідну винагороду. Венчурне фінансування проходить у два етапи: а) акумуляція засобів з різних джерел та формування фондів венчурного капіталу; б) розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що істотно знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу. При цьому йому присутні наступні особливості: - венчурний капітал не потребує гарантії з боку підприємства, яке фінансується; - капітал вноситься без застави, на безпроцентній основі, як пай в статутний фонд фірми на певний термін (до 7 років); - венчурні фінансисти розраховують отримати засновницький прибуток; - прибуток венчурними фінансистами отримується після виходу акцій підприємства на відкритий ринок; - венчурні фінансисти не втручаються в оперативне управління діяльністю фірми, яка фінансується. При вкладенні венчурного капіталу в уставний фонд технологічної компанії, інвестор не вважає доцільним придбати контрольний пакет акцій а розраховує, що менеджмент компанії буде використовувати його гроші як фінансовий важіль (financial leverage) для того, щоб забезпечити більш швидкий розвиток свого бізнесу. Тому ні інвестор, ні його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, управлінського, цінового й ін.), за винятком фінансового. Усі перераховані ризики несе на собі компанія і її менеджери (joint venture). Інвестори, вкладаючи кошти у венчурні фонди, висувають певні умови: - капітал може надаватися підприємцям на певний строк; - на відбір ризикових проектів венчурний капіталіст може витратити тільки певну суму від розміру фонду; - у разі продажу акцій венчурних фірм венчурний капіталіст отримує у вигляді винагороди частину венчурної суми. Через певний строк інвестори отримують різницю в цінах акцій на момент їх придбання і момент продажу з урахуванням щорічних витрат на управління фондом і премії венчурному менеджеру. Таким чином венчурний капіталіст, що очолює компанію, не вкладає власні кошти в компанії, акції яких він купує. Венчурний капіталіст - це посередник між синдикованими (колективними) інвесторами і підприємцем (тобто технологічною компанією). У цьому полягає одна із самих принципових особливостей цього типу інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно приймає рішення про вибір того чи іншого об'єкта для внесення інвестицій, бере участь у роботі інвестиційного комітету і всіляко сприяє росту і розширенню бізнесу цієї компанії. З іншого боку - остаточне рішення про інвестування приймає інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів. В остаточному підсумку одержаний венчурним капіталістом прибуток належить тільки інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на частину цього прибутку. Прибуток (capital gains) венчурного капіталіста виникає лише тоді, коли він зуміє продати свій пакет акцій за ціною, яка у кілька разів перевищує первинне вкладення. Тому венчурні інвестори не зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а віддають перевагу реінвестуванню всього прибутку в бізнес. Існують три основні форми венчурного фінансування: 1. Участь як партнера з обмеженою відповідальністю у фондах, які засновуються і управляються професійними менеджерами венчурного бізнесу, або придбання акцій венчурних фірм через первинний ринок цінних паперів. 2. Організація квазісамостійної дочірньої фірми (внутрішній венчур) з керуючими - співробітниками корпорацій, а фінансування такої фірми здійснюється за рахунок коштів корпорації. 3. Пряме фінансування малих венчурних фірм державними, регіональними структурами або приватним капіталом. Розглянемо типи венчурного фінансування. Виділяють чотири групи венчурних інвестицій: - стартові інвестиції; - фінансування початкової стадії; - фінансування розвитку; - фінансування певної операції. В стартових інвестиціях виділяють передстартове фінансування, яке передбачає фінансування маркетингу ринку та інше інформаційне і правове забезпечення, ще до безпосереднього утворення технологічної компанії. В [20] наведено основні характеристики видів вкладень венчурного капіталу в центральній та східній Європі, на прикладі Чехії:

Вид венчурного фінансування	Термін інвестицій(років)	Обсяг інвестицій(млн.крон)	Очікуваний прибуток % в рік	Частка фондів що пропонує даний вид фінансування %
Передстартове	7-12	0.2-4.0	до 100	1-2
Стартове	5-10	4-20	30-50	5
Фінансування початкової стадії	4-7	10-40	30	10
Фінансування безпосереднього розвитку	2-5	20-80	25	50
Купівля підприємства управлінським персоналом	2-4	200-1000	20-25	майже 100