Сторінка
9

Суть бюджетної системи. Доходи та витрати бюджетів. Дефіцит бюджету та державний борг України

Видатки бюджетів усіх ланок групуються за предметною ознакою відповідно до бюджетної класифікації України. Але визначається функціональний поділ видатків всіх бюджетів на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування за­ходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі вказаних вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

До складу видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної пе­ребудови господарства України, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма факторами, зокрема їх предметною спрямованістю (в загальному вигляді вона відображена в бюд­жетній класифікації), економічним змістом та ін. Але в будь-якому випадку державі при розподілі видатків доводиться вирішувати питання про пріоритетність об'єктів фінансу­вання. Оскільки Україні, як і будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх потреб, то процес планування видатків зводиться до проблеми ви­бору між конкуруючими потребами. В цьому, крім суто юри­дичних факторів, велике значення мають економічні, які ви­пливають з конкретних умов певного періоду.

При розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. Закон України «Про бюджетну систему України» встановлен перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Державного бюджету України.

У складі Державного бюджету України передбачається ре­зервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших за­ходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті України понад передбачені видат­ки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною Радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах (якщо вони будуть ство­рені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджають­ся коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають на­прями їх використання.

Як у всіх бюджетах, у видатковій частині місцевих бюд­жетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної тери­торії, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інновацій­ної діяльності.

Крім цього, законодавством передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядуван­ня;

б) видатки, пов'язані з виконанням делегованих зако­ном повноважень органів виконавчої влади.

В республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворю­ються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обся­гу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансуван­ня невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готів­ка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Структурна перебудова як найважливіша складова ринкової трансформації економіки України, що визначає поступ України у світове ринкове середовище, потребує колосальних фінансових ресурсів. З огляду на інноваційне спрямування такої перебудови ці потреби в середньому зростають не менш ніж у 1,5 раза. За роз­рахунками академіка В.М.Геєця, якщо ставити за мету не лише зберегти, а й оновити виробничий апарат, сума капіталовкладень в економіку України повинна досягти 45-50 млрд.грн. на рік. Відштовхуючись від параметрів, закладених у проекті нового бю­джету, та зважаючи на недостатню обгрунтованість джерел бюд­жетних надходжень, можна зробити висновок, що відсутні на­лежні підстави характеризувати новий бюджетний документ як бюджет росту, який відповідає окресленим стратегічним завдан­ням. Поділ Державного бюджету України на два фонди — загаль­ний та спеціальний, де, враховуючи досвід багатьох зарубіжних країн, спеціальний фонд має бути аналогом «бюджету розвитку», також не наближує нас до вирішення поставлених завдань. Аналізуючи витрати спеціального фонду, запроваджені проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», варто зазначити, що в більшості випадків ці витрати не мають чіткої інвестиційно-інноваційної спрямованості.

Згідно Закону України “Про Державний бюджет на 1998 рік” видатки бюджету в 1998 році складають 24482 млн.грн. Витрати соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення – 23,6%, утримання соціально-культурної сфери – 25%, витрати Фонду Чорнобиля – 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці.

Бюджет 2001 року недостатньо спрямований на досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, мо­же бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. По­чинаючи з 1993 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5% ВВП, а у випадку виключення повторного рахунку, характерного національній системі статистичного обліку, більше 1% ВВП або понад 2% від загальних вит­рат централізованого державного бюджету. Для порівняння нага­даємо, що в СРСР у 70-80-х роках частка наукових статей фак­тично становила 3,3-3,5% витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зни­ження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бю­джеті протягом 1992-2000 виглядала так: 1,93%, 1,68%, 1,43%, 1,08%, 1,41%, 1,40%, 1,16%, 1,13%, 1,82%2. У другій половині 1990-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 1993 року рівень витрат ста­новив у Бразилії — 48, Південній Кореї — 92, Японії — 142, Франції - 174, США — 195, тоді як в Україні - лише $1,9 тис