Сторінка
4

Комерційні банки: їх види та операції

3. У корпорації повноваження чітко розподілені, що суттєво підвищує ефективність управління.

4. Обмежена відповідальність акціонерів підвищує мобільність капіталу, легкість його залучення із зовнішніх джерел. У той же час роздроблення відповідальності дозволяє залучати кошти осіб із середнім та малим доходом.

Разом з тим, корпоративна та акціонерна форми організації ділового підприємства має ряд недоліків. Серед них: відносна дорожнеча та складність утворення акціонерної компанії; менша гнучкість та пристосованість до умов, що змінюються в порівнянні з індивідуальними та партнерськими фірмами; відсутність можливості акціонерів (більшості) реально впливати на управління компанією. Але незважаючи на ці недоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації комерційного банку.

На прикладі зарубіжних країн розглянемо утворення банківських установ.

На ранніх стадіях розвитку банківської справи були розповсюджені приватні банкірські дома та партнерські фірми. Так, у Великобританії примітивні банківські функції виконували золотих справ майстри. На зміну їм прийшли пайові кредитні товариства (XVIII ст.), які на початку XIX ст. почали витіснятися акціонерними банками, які мали право банківської емісії. Акт про компанії 1862 року утвердив принцип обмеженої відповідальності акціонерів та дозволив застосовувати його до банків. Це відкрило дорогу швидкому росту великих акціонерних банків.

Потрібно зазначити, що в банківських системах різних країн до сьогоднішнього дня збереглися приватні (не акціонерні) банки, капітал яких належить обмеженому колу осіб. Так, у Німеччині в 1988 році було 85 приватних банкірських домів, які належать окремим особам або групі акціонерів. Це, як правило, старі фірми, що мають багаторічну історію, користуються солідною репутацією та виконують спеціалізовані функції для вибраних клієнтів.

Аналогічна група приватних банків, організованих у формі товариств з обмеженою відповідальністю, є в Швейцарії. Вони зайняті інвестиційними операціями в наданні позичок вибраній клієнтурі. Ці банки мають право не публікувати свої баланси.

В українській фінансово-банківській системі комерційні банки організовані у формі відкритих і закритих акціонерних товариств та компаній з обмеженою відповідальністю. Реєстрація комерційного банку здійснюється на підставі таких документів:

– заяви про реєстрацію;

– установчих документів: установчого договору, статуту банку, протоколу про прийняття статуту та призначення керівних органів банку;

– економічного обґрунтування;

– висновку аудиторської організації про фінансовий стан засновників банку;

– відомостей про професійну придатність керівників (голови та головного бухгалтера) банку, рекомендованих засновниками.

Взагалі, організація банку є досить складною процедурою. Наприклад, у США утворення нового банку строго регламентовано. Щоб розпочати діяльність, банк повинен отримати чартер або зробити запит контролеру грошового обігу про видачу федерального чартеру При отриманні федерального чартеру банк може бути організований групою осіб не менше п’яти чоловік. Капітал банку повинен відповідати мінімальним нормам, які установлені законодавством і залежить від кількості населення місцевості, де організовується банк (мінімальний розмір капіталу для національних банків у дрібних та середніх містах – від 100 до 200 тис. доларів). Далі, в поданій на ім’я контролера грошового обігу заяві зазначаються прізвища та адреси засновників, кількість акцій, на які підписалися засновники, схвальні резолюції трьох офіційних осіб, додається проект уставу банку, сертифікат про структуру капіталу та ряд інших документів.

У Німеччині дозвіл на відкриття банку надає Федеральне відомство з контролю над банками, яке встановлює обов’язкові вимоги для банківських установ, та в своїй діяльності незалежне від центрального банку. Для отримання ліцензії засновники повинні мати:

– початковий капітал не менш 6 млн. марок; двох «надійних» та «професійно підготовлених» виконавчих директорів;

– банк може бути заснований лише у формі акціонерної компанії або партнерської фірми.

У Швейцарії засновники звертаються за ліцензією до Федеральної банківської комісії. Основні вимоги комісії:

– банк точно визначає характер та сферу своїх ділових операцій та передбачає таку систему організації, яка б забезпечила їх виконання;

– банк повинен мати мінімальний повністю сплачений капітал;

– особи, що очолюють банк, повинні мати добру репутацію та кваліфікацію, необхідну для керування банком;

– більшість керівників повинні бути резидентами Швейцарії.

У Японії жодний банк не розпочне діяльність без спеціальної ліцензії, яку видає міністерство фінансів. Для отримання ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку існуючим розпорядженням та стандартам, мати необхідний досвід та знання і мати певний соціальний статус. Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства та мати капітал не менше як 1 млрд. ієн. У назві банку повинно фігурувати слово «гінка» (банк). Дозвіл міністерства фінансів вимагається і для відкриття відділення банку.

Разом із заявою засновники повинні надати:

– детальне обґрунтування необхідності заснування банку;

– сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідоцтва;

– протокол засновницьких зборів;

– прогноз перспективи отримання прибутку на наступні три роки;

– біографії членів ради директорів та аудиторів;

– список великих акціонерів із зазначенням адреси, громадянства, роду заняття та кількості придбаних акцій;