Сторінка
2
Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. У даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансового ризику.
Зниження міри ризику – скорочення ймовірності та об’єму втрат.
При виборі конкретного засобу розв’язання фінансового ризику інвестор повинен врахувати наступні принципи:
- не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;
- потрібно врахувати наслідки ризику;
- не можна ризикувати великим заради малого.
Перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:
- визначити максимально можливий об’єм збитку за даним ризиком;
- порівняти його з об’ємом капіталу, що вкладається;
- порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.
Співвідношення максимально можливого об’єму збитку і об’єму власних фінансових ресурсів інвестора – це міра ризику, яка веде до банкрутства. Вона вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику;
,
де Кр – коефіцієнт ризику;
У – максимально можлива сума збитку, грн.;
С – об’єм власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн.
Дослідження ризикованих заходів дозволяють зробити висновок, що оптимальний коефіцієнт ризику складає – 0,3, а коефіцієнт ризику, що призводить до банкрутства інвестора – 0,7 і більше.
Для зниження міри фінансового ризику застосовуються різні способи:
- диверсифікація;
- придбання додаткової інформації про вибір і результати;· лімітування;
- страхування тощо.
Диверсифікація – це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а вилучені кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній дохід. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій 5 різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність отримання ним середнього доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує міру ризику.
Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизначені та засновані на обмеженій інформації. Якби у інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром.
Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в інформацію стає однією із сфер підприємництва.
Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь придбання, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.
Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо. Лімітування є важливим засобом зниження міри ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт тощо, господарюючим суб’єктом – при продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками і єврочеками тощо; інвестором – при визначенні сум вкладення капіталу тощо.
Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів зниження його міри. Страхування – це особливі економічні відносини. Для них обов’язкова наявність двох сторін: страхувальника і страховика. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий або резервний фонд).
3 Стратегії керування ризиком. Поняття страхування та хеджування
Страхування – це відношення у захисті майнових інтересів господарчих суб’єктів i громадян при настанні певних обставин (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхових премій), що оплачуються ними.
Для страхування характерні:
- цільове призначення грошового фонду, що створюється, витрачання його ресурсів лише на покриття втрат (надання допомоги) в заздалегідь обумовлених випадках; · ймовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, яка буде її сила і на кого зі страхувальників вона вплине;
- зворотність коштів, оскільки дані кошти призначені для виплати відшкодування втрат у всіх страхувальниках (а не для кожного окремо).
Страхування буває наступних видів: особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, перестрахування.
Суть страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися частково від доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки рівна можливому збитку (тобто страховий поліс з очікуваним збитком 200 грн. буде коштувати 200 грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат, які він може понести.
У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом того або іншого періоду, більше числа, що одержать відшкодування.
В угоди страхування можуть вноситись різні умови, якi носять назву «клаузула» (лат. clausula – закінчення). Однією з них є франшиза (франц. franchisa – пільга, вільність) – це звільнення страхувальника вiд відшкодування збитків, не перевищуючи певного розміру. Розмір франшизи означає частину збитку, що не підлягає відшкодуванню зі сторони страхувальника. Ця частина збитку визначається страховим полісом. Франшиза виступає в абсолютних або відносних величинах до страхової суми та оцінки об’єкта страхування. Франшиза може бути встановлена i в процентах до величини збиткiв. Термін «хеджування» (англ. heaging – загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній практиці для позначення різноманітних методів страхування валютних ризиків.
Завантажити реферат