Сторінка
2

Проблеми фінансового забезпечення вищої освіти

початок 1999/2000 навчального року за рахунок коштів держав­ного бюджету навчалося 258426 чоловік (51,3 відсотка) місце­вих бюджетів — 58947 чоловік (11,7 відсотка), галузевих мініс­терств, відомств — 7^74 чоловіки (1,6 відсотка), коштів фізичних і юридичних осіб — 178748 чоловік (35,4 відсотка)

із загальної кількості студентів вищих навчальних закладів ІІІ—IV рівнів акредитації в кількості 1285356 чоловік на початок 1999/2000 року за рахунок коштів державного бюджету нав­чалося 725198 чоловік (564 відсотка) місцевих бюджетів —

5084 чоловіки (0,4 відсотка), галузевих міністерств, відомств — 2102 чоловіки (0,2 відсотка), фізичних та юридичних осіб — 552972 чоловіки (43,0 відсотка)

Джерела фінансування вищих навчальних закладів наведено в таблиці 25

Таблиця 25 Джерела фінансування вищих навчальних закладів

Як видно з даних таблиці, з кожним роком сума коштів, от­риманих від здійснення позабюджетної діяльності, збільшуєть­ся Якщо в 1996 році позабюджетні кошти вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки становили 186879 тис грн., то в 1999 році сума них надходжень склала 708902 з тис грн.

Якщо проаналізувати структуру поповнення бюджетів вищих Навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України, то можна зробити висновок про те, що частка позабюджетних коштів впевнено зростає. Так, в 1996 році величина позабюджетних коштів у загальній сумі надходжень становила 30,5 відсотка, в 1997 — 32,5 відсотка, в 1998 — 4401 відсотка, а в 1999 — 55,89 відсотка. Позабюджетні надходження у 1999 ро­ці порівняно з 1996 року збільшилися в 3,8 рак, а бюджетні — тільки в 1,3 разу. Це ще раз підкреслює посилення значущості позабюджетне діяльності в системі вищої школи

Основою впровадження механізму застосування платних послуг у вищих навчальних закладах є Закон України “Про освіту”, де визначено, що додатковими джерелами фінансо­вою забезпечення освіти можуть виступати кошти від надан­ня платних послуг. Перелік платних послуг в системі вищої освiти досить широкий і залежить від, конкретних можливостей відповідного навчального закладу, попиту населення та потреб економіки. В цілому платні послуги можна об'єднати із такі групи.

Перша — платні послуги, що забезпечують отримання пев­ного освітнього рівня (початкового, середнього, вищого) та спеціальностей на різних формах навчання (стаціонарна, вечір­ня, заочна, екстернати а). Насамперед це плата за підготовку кадрів у державних закладах вищої освіти на основі укладених господарських договорів з підприємствами та окремими грома­дянами, плата за навчання в недержавних вищих навчальних закладах, які отримують на підготовку кадрів спеціальну ліцен­зію Міністерства освіти. Друга — освітні платні послуги з по­глибленого вивчення окремих предметів, оволодіння загальними чи практичними навичками, які в більшості випадків надають­ся через гуртки, факультативи тощо. Це послуги, пов'язані з розвитком особистості студента, підвищенням його культур­ного рівня, організацією оздоровлення, відпочинку, спортив­них та культурних заходів тощо. Плата за ці послуги дозволяє розширити соціальну сферу діяльності навчальних закладів, по­ліпшити їхню якість, забезпечити різноманітність. Третя група платних послуг пов'язана з господарською діяльністю навчаль­них закладів. У більшості випадків це плата за здавання в орен­ду приміщення, обладнання, надання транспортних послуг, ви­дачу окремих документів, їх копій, дублікатів.

Платні послуги дозволяють збільшити обсяг вкладень у сферу вищої освіти. При цьому слід наголосити, що основ­ною метою надання платних послуг повинно бути не одержан­ня прибутку, а подальший розвиток національної освіти.

Вищий навчальний заклад самостійно використовує бюд­жетні та позабюджетні кошти відповідно до кошторису доходів і видатків.

Для планування видатків на утримання вищого навчально­го закладу 111—IV рівнів акредитації розраховують контингент студентів, аспірантів за формами навчання. Ці показники об­числюють як середньорічні. Виходячи з розрахованих середньо­річних контингентів визначають чисельність професорсько-викладацького складу за нормами студентів та аспірантів різних форм навчання на одного викладача.

Фонд заробітної плати по вищих навчальних закладах пла­нується за групами персоналу: професорсько-викладацького складу, навчально-допоміжного, адміністративно-допоміжного, адміністративно-господарського та іншого персоналу. Фонд за­робітної плати професорсько-викладацького складу розрахову­ють виходячи з кількості посад і середньої ставки заробітної плати. Ставки заробітної плати залежать від посад, вченого звання (професор, доцент), вченого ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи. Фонд заробітної плати інших груп персоналу визначають згідно з типовими штатами і затвер­дженими посадовими окладами.

Значну частку у витратах вищих навчальних закладів ста­новлять стипендії. Стипендії — це грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відді­леннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які про­ходять підготовку в аспірантурі та докторантурі. Стипендія призначається студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище, за особливі успіхи у навчанні та науково-технічній творчості можуть встановлюватися персональні стипендії в ме­жах стипендіального фонду.