Сторінка
4

Особливості пізнавальної діяльності дітей з психофізичними вадами

Особливості пізнавальної діяльності дітей з порушенням мовлення

Психологічні особливості дітей з порушеннями мовлення (дітей-логопатів) знаходяться у прямій залежності від клінічного діагнозу, якості та ступеня порушення, його причин зокрема, діти, порушення мовлення яких обумовлені органічними ураженнями нервової системи, є виснажливими, швидко втомлюються, передусім у розумових видах діяльності. Вони можуть бути жвавими, збудженими, розгальмованими, неспокійними, але їх настрій швидко змінюється внаслідок емоційної нестійкості. У окремих дітей спостерігається загальмованість розумової працездатності, зниження уваги. Досить часто суттєві порушення цієї категорії дітей викликають нестійкість пам'яті, недостатність регулюючої функції мовлення, пізнавальної діяльності та розумової працездатності. Діти з порушеннями мовлення функціонального характеру відзначаються як підвищеною збудливістю, негативізмами, порушенням поведінки, так і навпаки — надмірною сором'язливістю, невпевненістю, ранимістю.

Дані про розвиток відчуттів у дітей з порушенням мовлення свідчать, що для цього психічного процесу не характерні грубі відхилення від норми; частота порушень на рівні рецептора (зору, слуху) майже така сама, які в нормі.

Добре розвинена у дітей з порушенням мовлення чутливість до розрізнення кольорів. Вони знають основні кольори. Однак опанування назвами відтінків відстає у часі. Такі кольори, як фіолетовий, помаранчевий, блакитний, у мовленні діти не застосовують. У дітей з дизартрією на рівні рецептора має місце порушення смакових, тактильних, нюхових відчуттів.

У дітей з різними вадами мовлення особливості слухового сприймання безпосередньо пов'язані з порушенням фонематичного сприймання: спостерігаються погіршення слуху на високочастотні тони і збережені низькочастотні. При цьому має місце характерне порушення звуковимови. У дитини, яка не чує звуків високої частоти (т, к, с, п, е, ф, ш), виникають труднощі, пов'язані з їх вимовлянням, тому в мовленні вона їх пропускає або замінює іншими звуками. Потім це ускладнює процес навчання читання і письма.

Для деяких дітей характерна недостатність фонематичного слуху, тобто вони не розрізняють звуки і звукосполучення подібні за звучанням, наприклад, однаково сприймають на слух такі слова, як коза - коса, зірка-сірка тощо.

Для дітей з порушенням мовлення властивий недостатній розвиток мимовільної пам'яті. Те, що діти з нормальним розвитком запам'ятовують легко, у дітей із порушення мовлення потребує зусиль. Однією з причин недостатньої продуктивності мимовільної пам'яті є знижена пізнавальна активність.

На початку навчання діти з порушенням мовлення можуть аналізувати об'єкти під час безпосереднього сприймання та маніпулювання ними. Проте кількість ознак, які діти здатні виокремити у конкретному об'єкті, менша, ніж та, що вирізняють їхні ровесники з нормальним розвитком. Розв'язуючи наочно-образні завдання, що полягають у знаходженні тотожних зображень, діти часто не враховують малопомітні деталі малюнків, особливо важко їм визначити тотожні ознаки, якщо потрібно врахувати декілька властивостей, або взаємне розміщення кількох елементів малюнка. Дітям складно орієнтуватися у просторовому розташуванні деталей під час побудови об'єкта за неповністю розкресленим зразком малюнка, внаслідок недосконалості зорового аналізу.

Отже, пізнавальна діяльність дітей з психофізичними особливостями є досить недосконалою, що впливає на суттєве обмеження їхньої життєдіяльності, ускладнює процес самообслуговування, навчання, набуття професійних навичок. Засвоєння ними соціального досвіду та включення їх в існуючу систему соціальних відносин. Відповідно до цього потрібно враховувати індивідуальні особливості кожної категорії таких дітей для ефективності корекційного впливу.

Доведено, що розвиток тих чи інших психічних властивостей особистості не здійснюється шляхом прищеплення дітям деякої суми навичок ззовні, психічні властивості особистості проявляються і формуються, а значить, і корегуються у конкретних умовах людської діяльності. Тому педагогам, необхідно так організувати діяльність учнів з порушеннями психофізичного розвитку, щоб у процесі навчання виправити або послабити певні дефекти, властиві цим дітям. При цьому є вкрай важливим щоб участь самих дітей в усіх цих заходах була достатньою мірою цілеспрямованою і активною.

Корекційна робота повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи з удосконалення психічної діяльності, а як цілісна свідома діяльність, по можливості - усвідомлена дитиною. При цьому зміни окремих психічних утворень дитини повинні сполучатися з оптимізацією умов життя, виховання та навчання, в яких знаходиться дитина. Корекція повинна мати випереджаючий характер, не тільки вправляти та вдосконалювати те, що досягнуто дитиною, а й активно формувати те, що повинно розвинутись у найближчій перспективі.