Сторінка
10

Методика формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання пейзажу

У етюдах учнів гілки зображаються, як правило, фронтально, "розпластаними" на площині, рідко в глиб умовного простору або такими, що йдуть вперед на глядача.

Малювання хмар також необхідне, як і малювання наземних предметів. Хмари бувають різної форми, величини, світлоти, колірного забарвлення. Їх колір залежить від рефлексу неба, від того, над яким пейзажем на землі вони пропливають, від стану атмосфери, вечірнього або денного освітлення. Характер хмар може швидко змінюватися, оскільки вони не тільки рухаються за вітром, але одночасно змінюються по контурах. Тому необхідно запам'ятовувати первинний вид хмар і іноді по пам'яті дописувати етюд, прагнучи витримати його в тому стані, з якого починалася робота.

Не меншої уваги треба надавати зображенню води і віддзеркаленням в ній предметів, неба в різну погоду. Подібно вивченню малих форм мікропейзажу, треба вчитися малювати і писати форму, пластику, колір, рух однієї або навіть частини хвилі. Такі етюди слід робити в графічному і колірному виразі. Потім корисно написати декілька етюдів водної поверхні з хвилями.

Особливої уваги вимагає живопис міського пейзажу. Якщо емоційний лад, припустимо, гірського, морського або просто "видового" пейзажу створюється природною гармонією форм, кольору, величин предметів, то в міському, індустріальному або сільському пейзажі багато що залежить від уміння людей створювати цю гармонію, "вписувати" в пейзаж місцевості міста чи села, квартали, вулиці, будинки, транспорт, художньо-декоративне оформлення і т.д. Місто наповнене великою кількістю транспорту з різним забарвленням, людей в різноколірному одязі, різноманітним оформленням: світловими рекламами, гаслами, плакатами, афішами, дорожніми знаками, світлофорами і т.п. Це створює своєрідний образ того або іншого міста, його емоційний настрій і разом з тим дуже великі труднощі у виборі мотиву і його зображення.

Робота над етюдами міського пейзажу вимагає від учнів уміння малювати будинки, транспорт, вулиці відповідно до закономірностей перспективи; уміння розібратися у всьому різноманітті кольору, світла, масштабності предметів і об'єктів, уві подіти у всьому це характерне, привести зображення до цілісності і єдності. Тому випадкового в учбових етюдах теми міського пейзажу зустрічаються частіше, ніж в живописі видового природного мотиву.

Треба звертати увагу і помічати, як цікаво поєднуються форми, об'єми, матеріал, колір, масштабність будівель з легким ажурним плетінням гілок і листя дерев, як виглядають в оточенні архітектурних споруд люди, транспорт, як виглядає архітектура по відношенню до неба, деревам в різний час дня і в різних погодних умовах.

Малювання архітектури вимагає навиків зображення будівель і інших споруд, в перспективі і масштабних відношеннях.

Отже, розглянемо методику виконання етюду пейзажу при тривалих формах роботи. Вибір мотиву зроблений. Перш ніж почати писати етюд фарбами, його треба спочатку "написати" в думці - продумати у загальних рисах його мету і завдання, відібрати головне. Необхідно визначити точку зору, лінію горизонту, вирішити, скільки місця в етюді буде відведено небу, землі або воді, деревам і т.п. При компоновці треба уникати тих положень, коли лінія горизонту ділить етюд по горизонталі навпіл або дерево, стовп, дім і інші об'єкти ділять етюд по вертикалі на дві рівні частини. Уявлення, що склалося, про майбутні завдання слід зафіксувати в етюді-ескізі невеликого розміру. У ньому більш безумовно повинні бути знайдені композиція, майбутнє колористичне вирішення етюду, намічені тонально-колірні відносини неба, землі, а також планів, крупних об'єктів пейзажу. Детальне опрацьовування, як відомо, в таких етюдах-ескізах необов'язкова.

Виконавши малюнок, можна приступати до роботи фарбами. Починати писати етюд треба із знаходження загального, головного. Деталями захоплюватися не слід. Спочатку широко прописуються співвідношення (пропорційність) води, землі, дерев, неба, і тільки тоді робиться необхідна конкретизація форми і т.д.

Головне - добитися гармонії цілого, співвідношення великих мас, об'єктів по тону і кольору. На перших порах вирішити таке завдання важко. Деталі можуть випадати з цілого, надавати етюду строкатості.

Виконавши прописку великих тонально-колірних відносин, можна перейти до моделювання і виявлення форми предметів кольором, особливо розташованих на першому плані пейзажу. Від сеансу до сеансу, весь час порівнюючи пропорції, можна поступово вводити і опрацьовувати потрібні деталі, не втрачаючи відчуття цілого. Треба уміти жертвувати деталлю, можливо навіть вдалою, живописною знахідкою в ім'я цілого.

Восени бажано починати етюд з яскравих місць пейзажу - оранжево-жовтої, червоної, кармінової за кольором листя дерев і чагарників, особливо освітлених сонцем. Таким чином можна відразу узяти в повну силу за кольором і світлу пляма, а до нього намітити відносини півтонів і тіньових місць. Численне яскраве листя дерев потрібно писати у загальних рисах, тобто йти від цілого, а не займатися передачею окремого листя, світлових відблисків і плям. Фарби класти тонким, можливо прозорішим шаром, щоб вони не змішувалися з іншими тонами. Взимку починати етюд краще з темних предметів - дерев, домів, машин і т.д., а потім писати сніг і небо. Така поетапність роботи дасть змогу використати з дітьми різноманітні художні техніки, різноманітні прийоми роботи фарбами.

У пейзажі повинен бути побудований і безумовно виражений простір. У пейзажі особливо добре помітно, як предмети, об'єкти, плани у міру віддалення від художника поступово ніби поглинаються повітряним середовищем. При віддаленні вони змінюються не тільки по величині, але і по забарвленню. Тому перший план пишеться, як правило, більш енергійно за кольором, контрастам, деталям, безумовно ліпиться об'єм предметів (наприклад, дерева, трава, квіти мають яскраво виражені зелені відтінки кольору).

У живописі подальших планів ці характеристики предметів стають менш вираженими. Віддаляючись від глядача, предмети втрачають об'ємність. Вдалині предмети здаються плоскими, з сильно зміненим власним забарвленням. Тому на полотні виконуються без моделювання форми світлотінню і кольором. Так, на дальніх планах, за лінією горизонту предмети набувають характеру плоскої плями з холодним голубуватим, фіолетово-блакитним або сірим відтінком.

Глибина пейзажного простору може бути побудована за рахунок передачі різного розташування предметів і об'єктів натури: гори, ліс, окремі дерева, чагарники, будови, стовпи, тварини, люди і т.д. частково закриваючи один одного, змінюючись у розмірах, чіткості, кольорі, тоні, будуватимуть глибину мотиву, що зображається. В результаті одні предмети сприйматимуться як ті, що стоять близько, інші - далеко. Особливе це помітно при зображенні однотипних предметів. Часто це служить порівняльною масштабною величиною для виразу того або іншого простору, значущості і величини об'єктів пейзажу.

Враження глибини простору, що зображається, досягається також за рахунок перспективних змін світла і використання ефектів освітлення. Глибина в зображенні будується іноді від порівняно світлого першого плану до затемненого дальнього або від насиченого, щільного першого плану до світлих, повітряних дальніх планів. Навчити дітей саме так зображати пейзажні твори можна різними способами. Це і спостереження, короткочасні замальовки під час екскурсій, замальовки по пам’яті чи за уявою. Одним із шляхів розуміння як простору, так і реалізації його в малюнку є ознайомлення і детальний аналіз професійних творів пейзажного мистецтва.