Сторінка
2
Наприклад, курс психолого-педагогічної підготовки в будь-якому університеті повинен включати такі нормативні навчальні предмети: базову дисципліну, декілька спеціальних дисциплін, психолого-педагогічну практику і випускну роботу (чи екзамен).
Зміст навчального предмету відображується у навчальній програмі.
Навчальна програма - це нормативний документ, що визначає структуру і процес навчання з якогось навчального предмету і може містити:
пояснювальну записку щодо назви дисципліни, цілей її вивчення, основних вимог до знань та вмінь учнів, особливостей вивчення дисципліни, її складу, ролі і місця в структурі навчального плану та інше;
тематичний план навчальної дисципліни, що може складатись з блоків тем, тем, рекомендованих цілей, бюджету часу, форм, методів та засобів їх вивчення, контролю;
базу знань, що засвоюється учнями в процесі вивчення дисципліни;
загальні вимоги до поточного і підсумкового контролю;
перелік рекомендованої літератури з дисципліни, що рекомендується учням та викладачам для підготовки до занять з даної дисципліни.
Навчальні програми можуть бути:
Типові - розроблені на основі вимог державного освітнього стандарту відносно тієї чи іншої освітньої галузі (затверджуються на рівні Міністерства освіти і мають рекомендований характер).
Робочі - розробляються на основі типових навчальних програм з урахуванням специфіки підготовки, національних та етнічних особливостей, затверджуються на рівні певного навчального закладу.
Авторські - містять іншу логіку побудови навчального предмету, авторські підходи до розгляду тих чи інших теорій, власну точку зору відносно явищ і процесів, що вивчаються. Повинні мати рецензії відомих вчених в даній предметній галузі, і також затверджуються на рівні конкретного навчального закладу.
Найнижчою ступеню планування є планування окремих навчальних занять – одиниць навчального процесу. Підготовка до конкретного навчального заняття у певній формі включає розробку орієнтовного плану проведення даного заняття, стандартна структура якого звичайно така:
тема заняття за навчальною програмою;
навчальна ціль заняття;
форма, тип, методи проведення заняття;
матеріально-технічне забезпечення заняття;
структура заняття (основні етапи і розподіл за часом, що відповідають типу, формі і методам проведення заняття).
Форми організації навчання та їх специфіка
Термін “організація” походить від латинської “organizo” – “утворюю, упорядковую”. Сьогодні під організацією часто розуміють досягання цілісності, упорядкування складових частин якогось духовного чи матеріального об’єкту. Відповідно організацією навчальної діяльності є досягання цілісності, упорядкування складових частин навчального процесу для досягання навчальних цілей. На практиці організація процесу навчання означає вибір і застосування певних методів і форм навчальної діяльності.
Методи і форми навчання – це способи упорядкування навчальної діяльності, що стосуються відповідно її внутрішньої і зовнішньої сторін.
З грецької “metodos” буквально перекладається як шлях до чогось. Тому метод навчання – це спосіб досягання навчальних цілей, що характеризує змістовно-процесуальну або внутрішню сторону навчального процесу. Це відповідь на запитання: “Що зробити для досягнення навчальної цілі?”. Приклади методів навчання: лекція, аналіз ситуації, читання підручника, спостереження, експеримент, демонстрація, дидактична гра та інші.
Поняття форми діяльності має інший смисл, ніж поняття методу. З латинської слово “forma” позначає “зовнішній вигляд”. Це відповідь на запитання – “Як зробити?”. Якщо метод більше пов’язаний з засобами діяльності, то форма – з умовами – кількістю учасників діяльності, часом і місцем її здійснення і т.п.
Наприклад, щоб отримати необхідну інформацію з сьогоднішньої теми можна діяти декількома способами (тобто використати різні методи):
самостійно прочитати матеріал в літературі;
прийти на лекцію;
розпитати викладача;
звернутись за конспектом до одногрупника і т.д.
Ви обрали для отримання інформації з сьогоднішньої теми метод лекції, тобто прийшли послухати і законспектувати цю тему. Але кожний з вас робить це по-різному - у різній формі. Хтось – індивідуально, хтось – в групі друзів, переписуючи і обговорюючи з ними щось. Деякі з вас обрали собі перші парти, а деякі – гальорку. Хтось конспектує систематично і послідовно, а хтось час від часу.
Отже, форма навчання як дидактична категорія означає зовнішню організацію навчального процесу, яка пов’язана з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також порядком його здіснення.
Приклади форм організації навчання: урок, семінарське заняття, лабораторна робота, екскурсія, виробнича практика та інші.
Хоч форма і метод і відображають різні сторони організації процесу діяльності, вони органічно взаємопов’язані. Одна і та ж форма навчання при використанні різних методів може суттєво змінюватись.
Наприклад, одне і те ж семінарське заняття як форма організації навчання відбудеться по-різному на основі методу виступу з рефератами або методу групової дискусії.
А один і той же метод, можна здійснювати в різних формах.
Наприклад, міні-лекцію можна прочитати і на семінарському і на практичному занятті. Лекції в школі і вузі можуть суттєво відрізнятись за тривалістю, кількістю слухачів, розташуванням місць в аудиторії і кваліфікацією викладача.
Крім того, інколи методи навчання настільки розвиваються, що перетворюються на самостійні форми організації навчання.
Наприклад, лекція – це метод навчання. Але поступово цей метод набув у вітчизняній вищій освіті таку популярність, що перетворився на основну форму організації навчання у вищій школі. Для проведення лекцій стали утворюватись спеціальні аудиторії – амфітеатри, використовуватися спеціальне обладнання – мікрофони, збиратись цілі потоки студентів. Аналогічно сьогодні в прогресивних навчальних закладах стають формами організації навчання такі методи як ділові ігри, методи аналізу ситуацій (кейс-методи) та інші.
Історичний розвиток форм навчання
Історично існувало декілька основних форм навчання:
Індивідуальна форма навчання – вчитель працює з одним учнем (в своєму домі чи домі учня) – найдавніша форма, що виникає ще за античних часів і домінує в освіті до XVII ст.
Індивідуально-групова форма навчання – вчитель працює з групою дітей, різних за віком і підготовкою, за індивідуальним принципом: по черзі запитує кожного учня, пояснює йому новий матеріал, надає індивідуальне завдання. Інші в цей час працюють самостійно. Розповсюджена в Європі (гарно описується у Чарльза Діккенса).
Масова форма навчання – одночасна робота з групою учнів. Одна з перших таких форм виникла у братерських школах Білорусії і України в XVI ст. і стала прототипом сучасної класно-урочної системи. Розповсюджується з XVIII ст. і домінує сьогодні. Її різновиди:
класно-урочна система – це така форма організації навчання, при якої учні розподіляються за віком і поєднуються в групи – класи з приблизно однаковим рівнем підготовки, всім викладається один і той же матеріал, заняття проводяться поурочно за попередньо складеним розкладом. Нормується також графік роботи на рік, що викликає появу понять “навчальний рік”, “навчальний день”, “урок”, “перерва між заняттями”, “навчальні канікули” та інші. Ця система залишається дуже перспективною і сьогодні і застосовується в більшості світових шкіл.