Сторінка
5
Загальним законом для вальдорфських шкіл є закон гетеаністичного методу пізнання. Це означає: пізнавати світ, пізнаючи себе, та пізнавати себе, пізнаючи світ, тобто зрозуміти себе, щоб зрозуміти іншу людину, „…побачити багатогранність її душі, її неповторність, щоб відкривати красу оточуючого світу, особливим, духовним зором осягати тайни життя”. Отже, ми можемо стверджувати, що вальдорфські школи застосовують надзвичайно ефективний метод, який дозволяє зберегти здатність дітей дивуватись, фантазувати. Цей метод – образне викладання педагогом навчального матеріалу на будь-якому уроці, є одним з головних методів вальдорфської педагогіки.
Ще одним з основних принципів вальдорфської педагогіки є принцип свободи. Завдання вчителя – виховувати дитину вільною, через те, що пізнання дає їй чітку уяву про нетривалість світу; за такого підходу вихователю слід переконати дитину, що світ цей можна пізнати і знайти у ньому своє місце. Тому дорослі повинні допомогти дитині увійти у світ так, щоб вона не перестала його любити. На нашу думку, застосування цього важливого принципу вальдорфської системи виховання забезпечує значний позитивний результат: у такій школі діти не знають страху, тому що там не допускається насильство та принизливі порівняння. Їх розвиток будується на успіхах та на взаємодії всіх учасників педагогічного процесу, що відповідає принципам гуманістичної педагогіки.
Наступним є те, що багато процесів життєдіяльності людського організму підпорядковуються особливим біологічним ритмам, тому природовідповідна та гуманна педагогіка має враховувати ці життєві ритми. За результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогіка враховує і ритм індивідуального розвитку дитини, і ритм навчального дня, тижня, року, і внутрішній ритм уроку. За нашими висновками, значення цього важливого принципу важко переоцінити, адже його реалізація – одна з основних вимог особистісно орієнтованого виховання, яка сьогодні лише починає запроваджуватись у життя масової загальноосвітньої школи.
Таким чином, за результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогічна система (Р.Штейнера) грунтується на принципах гуманізму і відповідає основним вимогам особистісно орієнтованого навчання та виховання. В її основі – вчення про індивідуальність та унікальність кожної дитини, яка має осягнути світ шляхом самопізнання і саморозвитку в партнерстві з учителем та батьками. Завдяки цьому, за даними опитування 1400 учнів Міністерством освіти Федеральної Республіки Німеччини, рівень знань випускників вальдорфських шкіл вищий середнього; вони здатні до самостійного мислення і вільніші у своїх судженнях; менше прив’язані до матеріального; більш комунікабельні; серед них немає кар’єристів, їх інтереси спрямовані на соціальну сферу.
Гуманістичну спрямованість має також педагогічна система виховання М.Монтессорі.
Аналіз її праць дозволяє визначити три провідні положення, які характеризують сутність педагогічної теорії М.Монтессорі:
1. Виховання повинно бути вільним.
2. Виховання повинно бути індивідуальним.
3. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.
Найяскравішою вітчизняною гуманістичною системою виховання була педагогічна система В.О.Сухомлинського. Професор М.Й.Боришевський відзначає: "Глибоко психологічна, гуманістична суть педагогічної системи В.О.Сухомлинського є, на наш погляд, її найвизначнішою глобальною та глибинною характеристикою. Можливо, саме тому значна частина його творів сприймається як твори поетичні, найкращі місця з яких хочеться перечитувати знову й знову".
Без перебільшення можна стверджувати, що ні один твір В.О.Сухомлинського не обминає питань морального розвитку особистості. Насамперед це стосується таких його праць, як "Духовний світ школяра підліткового та юнацького віку", "Дума про людину", "Моральний ідеал молодого покоління" та багато інших.
Аналіз цих праць дозволяє стверджувати, що він вважав основним у людині – людяність. До цього морального стрижня має прив’язуватись все, що набувається дітьми в житті. Усі виховні впливи на дитину повинні ніби переломлюватись крізь призму моральності. Без моральної чистоти, на думку Василя Олександровича, втрачає смисл усе – освіта, духовне багатство, трудова майстерність, фізична досконалість.
Отже, найпершим і найголовнішим у духовному формуванні особистості, як підтверджує аналіз педагогічної практики В.О.Сухомлинського, є засвоєння учнями загальнолюдських норм моралі. Він радив змалку виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов та повагу до старших. "Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу".
У педагогічній системі В.О.Сухомлинського значне місце посідає принцип диференційованого та індивідуального підходу до виховання учнів. "Практика виховної роботи, - писав він, - переконала нас у тому, що кожна особистість неповторна, що виховання молодої людини . полягає перш за все у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності . Ми глибоко переконані у тому, що немає людини, яка б за належних умов, при умілому вихованні не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту".
Аналіз праць В.О.Сухомлинського підтверджує, що особливу його увагу привертали слабовстигаючі діти. У своїх педагогічних дослідженнях він виявив, зокрема, залежність успішності від здоров'я або нездоров’я дітей: „Наукове дослідження фізичного та розумового розвитку невстигаючих та відстаючих дітей привело мене до висновку, що у 85% з них головна причина неуспішності – поганий стан здоров’я, захворювання або нездужання, яке частіше всього піддається діагностуванню тільки в результаті спільних зусиль матері, батька, лікаря, вчителя”.
М.Мухін, узагальнивши все сказане В.О.Сухомлинським з цього приводу, подає таку систему розроблених ним педагогічних принципів:
- у мотиваційній сфері – головне - не допустити переживання такими дітьми своєї "неповноцінності". Для цього – вчити їх у масових, а не спеціальних школах, щоб діти постійно знаходились "в атмосфері повноцінного духовного життя", диференціювати завдання на уроках так, щоб створити таким дітям ситуацію успіху, оскільки переживання радості успіху – необхідна умова нормальної, продуктивної навчальної діяльності;
- в операційній сфері, щоб розвинути розумові здібності невстигаючих дітей, неслід примушувати їх безперервно сидіти за партою, влаштовуючи для них додаткові заняття. Необхідно пропонувати їм доступні проблемні або навіть дослідницькі завдання, вирішення яких викликало б значний емоційний підйом, та нарешті, розвивати сприйняття та мислення дитини у безпосередньому спілкуванні з природою у школі "під голубим небом".
Методика виховання високообдарованих дітей включає такі прийоми:
- збільшення обсягу вільного часу для такого учня;
- усвідомлення учнем завдань розвитку своїх здібностей і здійснення самовиховання;