Сторінка
2

Стосунки між учителем та учнями в процесі фізичного виховання

по-перше, це формування інтегративних професійних умінь вищого рівня – аналітичних, діагностичних рефлексивних (загальним для всіх методик такого типу є акцент на розвиток професійної рефлексії на основі отримання від дитини зворотного зв’язку);

по-друге, не менш важливим завданням, є формування само сприйняття, позитивної Я – концепції в майбутнього вчителя, що пов’язана з не авторитарним професійним стилем.

Тож, узагальнюючи проблему формування педагогічної свідомості, зазначимо, що, окрім опори на загальнолюдські цінності та врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, йдеться про власне інструментальні засоби, що мають передумовою досконале володіння якнайщирішим методичним арсеналом, і, що найголовніше, вміння вільно ним оперувати, застосовуючи залежно від обставин чи нових завдань, що повсякчас виникають у навчально-виховному процесі. Така свідома методична гнучкість учителя засвідчує суб’єктність: не методика «володіє» вчителем, а вчитель – методикою.

Саме на це, як наставляв П.Ф. Лесгафт, і повинна бути спрямована підготовка вчителя фізичної культури.

«Головна відмінність будь-якого вчителя полягає в самостійності його діяльності, яку йому надає вища освіта своїм цілком вільним викладанням; тут молода людина мала можливість власною працею та перевіркою засвоїти головні засади прослуханого ним предмета, подумати над ним, розвинути свою думку та підготуватися власною роботою до самостійної діяльності!

Цим і відрізняється викладач фізичного виховання, він інших, своєю любов’ю, з якою він ставиться до тих, хто займається: цього ж ніяка методика дати не в змозі.»