Сторінка
9
Найбільш доцільною у зв’язку із завданнями вищої школи є класифікація, запропонована П.І. Підкасистим, у якій розмежуються самостійні роботи за зразками, реконструктивно-варіативні, евристичні (частково-пошукові) і творчо дослідницькі. Самостійні роботи за зразком включають розв’язання типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїти матеріал, але не розвивають творчу активність. У процесі вивчення навчальних дисциплін це роботи, що пов’язані, у першу чергу, з методом спостереження. Це перший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об’єкта, предмета, явища, що визначається. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальної інформації. Конструктивно-варіативні самостійні роботи передбачають необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й їх структури, залучення відомих знань для розв’язання інших завдань, проблем, ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбувається відтворення й розуміння явищ, що вивчаються. Евристичні самостійні роботи пов’язані з розв’язанням окремих питань, проблем, окреслених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Це третій тип розумової діяльності, що передбачає функціонування уміння бачити проблему, самостійно її формулювати, розробляти план її розв’язання. Це рівень розумової діяльності, на якому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинається творча діяльність. При здійсненні дослідницьких самостійних робіт (творчих завдань, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт). Пізнавальна діяльність цього типу набуває творчого, пошукового характеру, для її здійснення визначається система оптимального поєднання методів розв’язання проблемних ситуацій. Це четвертий рівень розумової діяльності, на якому проявляється інтелектуальний потенціал і творчі здібності студентів, реалізуються їх дослідницькі здібності.
Більшість тих, хто вступає до вищого навчального закладу, недостатньо володіє методами і прийомами, не завжди знає всі можливі засоби здійснення самостійної пізнавальної діяльності. Їм доводиться засвоювати нові елементи культури і технології розумової праці. Без навичок самостійної роботи, без стійкого прагнення постійного поповнення, оновлення й удосконалення знань у процесі самостійної роботи навчання у вищому закладі освіти значно уповільнюється або й зовсім унеможливлюється. У процесі самостійної пізнавальної діяльності студент має навчитися виділяти пізнавальне завдання, добирати способи їх розв’язання, здійснювання операції самоконтролю за грамотністю виконання поставлених завдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.
Організація самостійної роботи проходить у два етапи:
а) початкова організація, що передбачає безпосередньо участь викладача у діяльності студентів з виявленням причин появи помилок;
б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі у процесі самостійного формування знань студентів.
В організації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильне визначання обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньої самостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці студентів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійної роботи студентів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технікою її наукової організації.
Отже, самостійна робота – одна з важливих і актуальних проблем сучасної дидактики, яка сприяє розвитку самоорганізації студента-філолога, а підготовка студентів до самостійної навчальної роботи – складова програма загальної підготовки майбутніх вчителів іноземної мови
Засоби організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни «Педагогіка»
Провідною тенденцією розвитку сучасної педагогічної науки є її повернення до своїх світоглядних витоків, повернення до людини, переорієнтація на творчий розвиток особистості.
Сучасна соціально-педагогічна ситуація, що склалася у суспільстві, вимагає оновлення змісту, форм і методів виховання, забезпечення його гнучкості, диференціації, динамізму, оперативності, здатності адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховувати інтереси і потреби кожної людини і, насамперед, підготовку педагогічних фахівців, здатних вирішувати виховні завдання в нових історичних умовах.
«Педагогіка» як дисципліна вивчається студентами філологічно -педагогічного факультету Харківського гуманітарно-педагогічного інституту з ІІ курсу по IV за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Філологія». В кінці ІІ та IV курсів здається залік, а в кінці ІІІ – іспит.
Мета дисципліни «Педагогіка» - формування педагогічної спрямованості мислення. Іншими словами, оволодіваючи базовим елементом педагогічного знання, студенти повинні навчитися: виявляти і описувати педагогічні факти, явища і процеси в навчальному житті; самостійно поповнювати педагогічні знання, формувати первісні навички дослідницької роботи і професійної рефлексії.
Завдання дисципліни «Педагогіка» - навчити майбутнього фахівця:
1) виявляти, характеризувати і пояснювати педагогічні факти, явища і процеси реального життя;
2) самостійно поповнювати педагогічні знання;
3) теоретично обґрунтовано характеризувати і пояснювати різні педагогічні ситуації, відокремлюючи в них педагогічні задачі;
4) оволодіти алгоритмом рішення педагогічних ситуацій;
5) набути первинні навички професійної рефлексії (самооцінки);
6) забезпечувати демократичний, гуманістичний стиль педагогічної взаємодії.
Предмет дисципліни «Педагогіка» - вивчення тих закономірних зв’язків, які існують між розвитком людської особистості та вихованням, і розробка на цій основі теоретичних та методичних проблем виховної діяльності.
За наслідками вивчення дисципліни студенти повинні знати:
1) сукупність поняття «педагогіка», її об’єкти, предмет, основні функції, завдання та категорії;
2) логіку наукового дослідження в цілому і науково-педагогічного зокрема;
3) внутрішні і зовнішні фактори розвитку людини на різних вікових етапах;
4) сукупність процесу навчання, його двобічний характер, рушійні сили, закономірності і види навчання;
5) структуру і умови вибору методів і засобів навчання;
6) основні сучасні тенденції удосконалення організаційних форм навчання;
7) сукупність поняття «індивідуально-диференційований підхід у навчанні»,
8) сукупність і специфіку рушійних сил виховання;
9) можливості конкретних видів виховання для формування особистості;
10) характеристику окремих методів виховання, їх педагогічні можливості;
11) актуальні проблеми оновлення і подальшого розвитку навчання, освіти та виховання в Україні;
12) державні документи про освіту та виховання в Україні.
Перелік забезпечуючи дисциплін, які безпосередньо пов’язані з дисципліною «Педагогіка» і доповнюють одна одну: