Сторінка
2

Методичне забезпечення занять шкільного радіотехнічного гуртка

Навчання творчості, виховання в школярів рис творчої особистості є складною, багатоступеневою та багатовекторною проблемою. Будь-яка творчість грунтується як на вроджених так і набутих якостях людини – уяві, загальних та специфічних здібностях, інтуїції, набутому досвіді, знаннях та уміннях.

Працюючи над проблемою виховання творчих потенцій особистості відомий український педагог В.О.Сухомлинський добивався того, щоби думка не лише збуджувала уяву дитини, але, образно кажучи, була на кінцях її пальців. Багаторічна робота з дітьми навела вченого на думку про те, що існує пряма залежність між «діями руками і думкою» людини. «Думка удосконалює трудовий процес, а рука розвиває розум, сигналізуючи йому про тонкощі виконуваної дії. Однак таку функцію виконує не будь-яка праця, а, насамперед, складна, творча праця, в процесі якої проявляється здатність до вдумливого аналізу фактів, явищ, причинно-наслідкових зв’язків та закономірностей».

Досвід роботи передових шкіл, численні педагогічні дослідження та спостереження свідчать про те, що підготовка учнів до творчої технічної діяльності, під час їх навчання в школі, цілком можлива. Технічна творчість дітей має багато спільного з технічною творчістю дорослих і разом з тим характеризуватися своїми особливостями.

Вивчаючи сам процес технічної творчості, вчені поділяють його на окремі етапи. Так, французький психолог Ж.Рібо виділяв у процесі творчості три фази: визрівання ідеї, відкриття або винахід і перевірку. Інженер П.К.Енгельмейєр виділяв у технічній творчості стадії інтуїтивного проблиску ідеї і усвідомлення її винахідником, створення плану або схеми винаходу та ремісничу стадію його втілення.

Більш розгорнуту схему етапів винаходу запропонував американський психолог Росмен. Він виділяв сім етапів винаходу: 1) розуміння потреби винаходу; 2) аналіз цієї потреби; 3) ознайомлення із наявною інформацією; 4) формулювання усіх існуючих об'єктивних розв'язків; 5) їх критичний аналіз; 6) зародження ідеї нового винаходу; 7) експериментальна перевірка.

Російський психолог П.М.Якобсон у книзі "Процес творчої роботи винахідника" запропонував виділити такі стадії процесу винаходу: 1) період інтелектуальної творчої готовності; 2) усвідомлення потреби; 3) зародження ідеї - формулювання завдання; 4) стадія пошуків розв'язання; 5) отримання принципу винаходу; 6) перетворення принципу у схему; 7) стадія технічного оформлення (креслення, розрахунки, модель, перевірка винаходу).

Близьку до цього аналізу схему етапів винаходу, запропонував С.М. Василейський.

І. Попередня фаза: 1) усвідомлення потреби; 2) бажання її матеріального втілення; 3) формулювання завдання винаходу.

ІІ. Центральна фаза: 1) пошуки розв'язання; 2) отримання принципу рішення ; 3) початкове науково-технічне та економічне обгрунтування проекту винаходу; 4) початкова практична реалізація проекту (побудова моделі).

ІІІ. Заключна фаза: 1) більш детальне технічне та економічне обгрунтування проекту; 2) виготовлення робочих креслень; 3) виготовлення експериментального зразка винаходу.

Г.С. Альтшулер у своїй книзі "Как научиться изобретать" формулює три основні стадії творчості винахідника: аналітична, оперативна та синтетична.

Аналітична стадія творчості винахідника - це ланцюжок логічних операцій, в якому прослідковується чітка закономірність чергування деяких ланок. Ця стадія умовно поділена на п'ять етапів: 1) формулювання завдання; 2) представлення ідеального кінцевого результату; 3) визначення реально можливих перешкод в процесі конструювання (віднайдення протиріччя); 4) знаходження причини виникнення протиріч; 5) визначення умов, за яких можливе їх подолання.

Після аналітичної, настає оперативна стадія творчого процесу. Суть її полягає в усуненнні протиріч (адміністративних, технічних, фізичних) шляхом внесення змін в об'єкт. Характерним, для цієї стадії, є творчий пошук, який, на думку Г.С.Альтшулера, у загальному, вигляді повинен проходити однаково практично для усіх випадків: І) перевірка можливих змін у самому об'єкті ( машині, технологічному процесі). Це, насамперед, зміна розмірів, форми, матеріалу, компоновки складових частин та ін.; 2) перевірка можливості поділу об'єкта на незалежні частини; 3) перевірка можливості змін параметрів зовнішнього середовища (температури, тиску, вологості, запиленості, освітленості та ін.); 4) перевірка можливості змін у суміжних (таких, що працюють спільно з даним об’єктом) об'єктах; 5) дослідження прообразів об’єкту конструювання з інших галузей техніки ; 6) дослідження прообразу технічного об’єкту в природі; 7) повернення, в випадку необхідності, до вихідного стану завдання та уточнення його умов.

Остання, заключна сгадія творчого процесу – синтетична. Тут винахідник прагне до узагальнень та пошуку нових об'єктів, куди б можна було трансформувати його творчі доробки.

Аналізуючи наведені (різними авторами) приклади умовного поділу процесу творчої технічної діяльності можна знайти в них багато спільного. Зокрема, усі вони виділяють три найважливіші складові етапу творчого процесу: 1) усвідомлення потреби в створенні нового; 2) робота над матеріалізацією задуму; 3) реалізація.

Отже, у загальному вигляді, процес технічної творчості уявляється більшості дослідникам практично однаковим. Разом з тим, коли йдеться про деталізацію вказаних етапів творчого процесу, то тут має місце деяка розбіжність. Висновки вчених відображають не стільки послідовність етапів творчої діяльності, скільки логіку, у якій вона повинна проходити. На практиці, здебільшого, творчі процеси відображають типологічні та індивідуальні особливості самого винахідника.

Розглянувши суть процесу творчої технічної діяльності у трактуванні психологів, перейдемо до питання, якого характеру трудову діяльність слід відносити до технічної творчості. Зазначемо, що під даним поняттям розуміють цілеспрямовану діяльність людини, яка завершується створенням чогось нового, що має суспільну цінність. Сюди можна віднести роботу над удосконаленням знарядь праці, технологічних процесів, планування праці тощо.

Як показують дослідження І.І.Смагіна, для творчої технічної діяльності дітей характерні ті самі закономірності, що й для дорослих людей, а саме: 1) усе, що створюється дітьми, незалежно від суспільного значення наслідків праці, є результатом копіткої напруженої діяльності; 2) творча діяльність дітей наближена до творчої діяльності дорослих й за значенням основних психічних компонентів; 3) для творчої діяльності дітей характерні ті ж самі етапи, що й для творчості дорослих.

Разом з тим, вивчення наслідків творчої праці учнів показує, що творча діяльність дітей має ряд особливостей.

Створювані продукти дитячої праці, здебільшого, не є новими для суспільства; вони є новими лише для самих дітей. Отже, таке нове має суб'єктивний характер. Проте, з точки зору психологічної науки, праця учнів не позбавлена творчого характеру, оскільки в процесі праці учні відкривають для себе елементи чогось нового, раніше їм невідомого. Це принциповий момент, оскільки для розвитку творчих здібностей учнів характер новизни (об'єктивний чи суб'єктивний) не має особливого значення.