Сторінка
2

Катарсісне виховання та його значення у формуванні емоційно-інтелектуального розвитку дітей

Духовний антикатарсис ще можна зупинити. Для цього є багато засобів. Один з них – повернення загальнолюдських цінностей, гуманістичних норм життя й діяльності. Дальше розроблення й широке впровадження катарсичної педагогіки на ноосферній основі сприятиме збереженню і зміцненню духовного здоров'я нашої молоді.

Відомо, якими безмежними є найрізноманітніші почуття, емоції та настрої, задуми й ідеї, поняття, образи, фантазії, ідеали, цінності й теорії кожної людини. Це – її внутрішній, або духовний, світ, і пізнання його не менш важливе, ніж пізнання навколишньої дійсності.

Звернення до катарсису з точки зору педагогіки не є його імітацією в класичному розумінні, а швидше інтерпретацією педагогічного перекладу основних особливостей і функцій, що в своїй основі сприяє розв'язанню педагогічних завдань. Катарсис, або очищення, – важливий засіб розвитку духовності, зорієнтований на емоційний досвід особистості. Відповідно до античної естетики він не є явищем виключно естетичним, а відноситься і до моралі, і до інтелекту, і до психології – до всього, що стосується людини. Підліток через переживання тих чи інших естетичних і моральних почуттів сам відкриває в собі раніше невідомі йому духовні можливості, завдяки чому вдосконалюється його внутрішній світ, формуються нові відносини, здійснюються моральні дії. Як вважали гуманісти доби Відродження, це свого роду «відкриття людини» в самій собі, в новому змісті

Катарсис у педагогіці – це певною мірою відродження античних традицій навчання і виховання засобами музичного мистецтва. До речі, первинне значення слова «музика» – мистецтво, що служить вихованню душі.

Музичний катарсис вбирає в себе безліч типів і видів впливу: психологічний і фізіологічний стани, моральні й естетичні почуття, а також магічну дію.

Стародавні греки вважали музику найбільш близькою психологічному життю, оскільки вона передає рух. Чому музика, а не інші види мистецтва, наприклад, живопис або скульптура? Тому що вона є найефективнішим засобом впливу на психіку і моральність людини. Аристотель з приводу цього писав: «Адже навіть і без слів мелодія все одно має естетичні властивості. І це тому, що тільки вона містить рух… Рухи ці діяльні, а дії – суть знаків етичних властивостей» (А.Ф. Лосев пояснював: «Змінюючи характер руху, що міститься в музичних звуках, використовуючи різні мелодії, інструменти, ритми і лади, можна створювати різноманітний настрій людської психіки і таким чином впливати на виховання характеру»

Найважливішим у використанні феноменальних можливостей катарсису є змога досягти стану гармонійної злагоди, душевної рівноваги. Афекти дуже впливають на психіку і порушують таку рівновагу, викликають різного роду спотворення в оцінці, ставленні до людини взагалі і до самого себе зокрема, позбавляючи об'єктивної основи мислення. Домінуючу роль у сприйнятті музики та її образів відіграє теорія катарсичної функції мистецтва, яка є основним процесом і має особистісний характер, повернення кожного до свого «Я» (інтроспекція).

Платон розглядав музичний катарсис як «морально-життєве тренування», причому естетичного характеру, що настроює людську психіку на ту чи іншу поведінку. «Естетично вихована людина, вважав він, дуже гостро відчуває всіляке упущення, погану якість роботи і все те, що взагалі погано за своєю природою…».

В основі катарсису завжди лежить співвідношення двох шкал оцінювальних критеріїв – художньо-естетичних і моральних. Психологічний механізм його був грунтовно досліджений Л.С. Виготським у праці «Психологія мистецтв». Мистецтво, вважав він, завжди несе в собі оптимістичні почуття. Біль і хвилювання, якщо вони викликані творами мистецтва, – це дещо більше, ніж звичайні біль і хвилювання. Сприймання мистецтва – теж творчість. Недостатньо просто щиро переживати ті почуття, які оволоділи автором, розібратися в структурі твору – необхідно творчо подолати своє власне почуття, знайти катарсис його, і лише тоді дія мистецтва виявляється повністю. Стверджуючи, що психологічний аналіз переживань читача є безплідним, Л.С. Виготський розглядав художній твір як систему подразників, свідомо і планомірно організованих у такий спосіб, щоб викликати естетичну реакцію. Аналізуючи структуру подразників, можна відтворити структуру реакції. Розглядаючи випереджаючий характер сприймання складних об'єктів як мистецтво, учений підкреслював, що воно є організацією нашої поведінки в майбутньому.

Важливим прийомом, за допомогою якого художник досягає катарсичного афекту, є знищення змісту формою. На прикладах «Гамлета» В. Шекспіра, «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, оповідання І. Буніна «Легке дихання». Л.С. Виготський показав, як за допомогою виразних засобів – композиції, розвитку сюжету, авторських відступів, зіставлення та інших прийомів художник досягає того, що після спілкування з його твором читачі відчувають незвичайне душевне просвітлення. Це є катарсис естетичної реакції.

Якщо переповісти прозаїчною мовою зміст популярних романсів і пісень, вони не викличуть нічого, крім смутку і печалі, адже йдеться в них переважно про розлуку, ревнощі тощо. Проте переживання, виражені в поетичних творах, мовою музики, голосом співака, створюють високий настрій, завдяки чому виникає відчуття прояснення. Твір, осягнений через співафект, через співчуття, породжує катарсис, який дає новий імпульс осмислення свого «Я». Таким чином, катарсис позбавляє негативних хвилювань, що є суттю мистецтва, і робить його біологічно необхідним для духовного вдосконалення особистості.

Особливості катарсичного впливу дають змогу видозмінювати педагогічний підхід до кожного учня, враховуючи риси характеру, темперамент. Тобто відбувається орієнтація на індивідуальні можливості дитини.

Поряд з катарсисом має місце музична рефлексія як компонент навчально-виховного процесу, що включає діяльність учня, його мислення, почуття, оцінювання вчинків, життєвий вибір. І під час сприймання музичного твору рефлексія передбачає поглиблений шлях пізнання своїх почуттів, моральних і духовних властивостей.

Пізнати себе в музиці означає уміти відчути свої почуття через музичні образи, мелодію і звук. Такий процес не суто естетичне споглядання, тому що співчуття – це життя в образі (емпатія). Це такий органічний процес, в якому поєднуються складні моральні відношення. А його закономірність проявляється через художній образ та моральний світ автора (М. Бахтін).

Феноменом морального ставлення автора є душа, – саме вона знаходить своє втілення в моральній ідеї твору. Душа для автора стає не просто його внутрішнім станом, а й інструментом освоєння і осягнення людського світу, життя, у власне людській якості.

Музика впливає на учнів як позитивно, так і негативно. Ця сила може бути спрямована на вдосконалення особистості, розвиток самопізнання й самовиховання. І.Д. Бех зазначає: «Самопізнання здійснюється не заради пошуку чистої істини, а для самовиховання, тобто формування у себе певних якостей у відповідності із суспільно значущою особистісною програмою. У визначенні самовиховання – це певний тип ставлення, дій щодо самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певним моральним нормам»