Сторінка
6
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, що формування позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності сприяють захопленість викладанням, досліди, парадоксальні факти, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування в учнів, емоційність мови вчителя; пізнавальні ігри, ситуації суперечки і дискусії, аналіз життєвих ситуацій, розв'язання суспільного і особистого значення учіння і використання набутих у школі знань у майбутньому житті.
Використовуючи різні прийоми формування мотивації учіння, вчителю треба пам'ятати, що зовнішні, навіть сприятливі, умови роблять вплив на мотивацію учіння не безпосередньо, а тільки через призму внутрішнього ставлення до них самого учня. Тому треба передбачати систему засобів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованих на формування окремих аспектів цієї внутрішньої позиції учня, його відкритого, активного, стійкого і усвідомленого ставлення до дій вчителя.
Робота вчителя прямо спрямована на зміцнення та розвиток мотиваційної сфери і включає в себе такі види впливів:
- актуалізація уже закладених в учня раніше позитивних мотиваційних установок, які треба не руйнувати, а зміцнити і підтримати;
- створення умов для прояву нових мотиваційних установок (нових мотивів, цілей) і появу у школярів нових якостей (стійкості, усвідомленості, дійовості і ін.);
- корекція дефектних мотиваційних установок, зміна внутрішнього ставлення дитини як до наявного рівня своїх можливостей, так і до перспективи їх розвитку.
Таким чином, формування мотивів навчально-пізнавальної активності включає кілька блоків. роботу з мотивами, ціляли, емоціями, навчально-пізнавальною діяльністю. Всередині кожного з блоків проводиться робота по актуалізації і корекції попередніх мотивів, стимуляції нових мотивів і появі у них нових якостей.
Перейдемо до розгляду іншого стимулу навчально-пізнавальної активності
- змісту навчального матеріалу. Навчання стимулює навчально-пізнавальну активність школярів перш за все своїм змістом. Він по-різному засвоюється учнями і впливає на їхній розвиток в залежності від методу навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій з навчальним матеріалом. Зміст навчання передбачає розвиток творчого мислення, пізнавальної потреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості, уміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити висновки, спостерігати, порівнювати, що закладено в основу розвитку пізнавальної активності, яка сприяє формуванню в учнів загально пізнавальних інтересів взагалі. Поряд з теоретичними знаннями в зміст навчального матеріалу входять уміння і навички, які вимагають від учнів пізнавальної діяльності, репродуктивної, творчої, логічного планування і т.д.
Уміння як складні комплексні дії формуються під час залучення учнів до виконання творчих завдань. Підбираючи завдання до уроку, продумуючи план роботи з учнями, вчитель повинен звернути увагу на вироблення в учнів умінь працювати над умовою задачі, виділяти головне, аналізувати, порівнювати, синтезувати, узагальнювати. Лише за таких умов можна надіятись на результативність навчально-пізнавальної активності.
Кращих результатів у стимулюванні навчально-пізнавальної активності можна досягти, якщо в її основу покласти поступове ускладнення завдань відповідно до пізнавальний можливостей кожного учня.
Зміст навчального матеріалу дає можливість сформувати ще такий невід'ємний компонент навчально-пізнавальної активності, як уміння самоконтролю. Він полягає у встановленні ступеня засвоєння навчального матеріалу, в умінні самостійно знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи усунення виявлених прогалин.
Оцінка правильності своїх дій, корегування, внесення необхідних поправок спонукає учня до логічного мислення, аналізу. З самоконтролем пов'язане формування таких особистих якостей учня, як вимогливість і самокритичність, уміння контролювати свої дії, вчинки, передбачити їх наслідки. Вміле використання вчителем змісту навчального матеріалу дає змогу навчити учнів контролювати свої дії, критично їх оцінювати, що знайде своє відображення на їхній навчально-пізнавальній активності.
Навчання впливає на стимулювання навчально-пізнавальної активності і своєю організацією.
У теорії і практиці школи особливо актуальні думки Л.В.Виготського про те, що правильно організоване навчання при наявності надто складних взаємовідносин між навчанням та розвитком має йти попереду нього і бути джерелом розвитку. Його психологічні погляди успішно розвивали такі вчені-педагоги й психологи, як В.Ананьєв, П. Гальперїн, В. Давидов, Л. Занков, А. Кабанова – Міллер, О. Киричук, А. Леонтьєв, Н. Тализіната ін.
У вирішенні даної проблеми ефективним засобом стимулювання навчально-пізнавальної діяльності є проблемне навчання і самостійна робота. Виділення саме цих способів стимулювання, як основних, пов'язано з тим, що проблемність лежить в основі пізнавальної активності, а самостійна робота є формою реалізації проблемного навчання, отже, істотними ознаками пізнавальної активності є, по-перше, висока інтелектуальна орієнтовна реакція на зміст матеріалу, який вивчається, на основі пізнавальної потреби, що з'явилася, і, по-друге, виконання учнями ряду послідовних і взаємозв'язаних пізнавальних дій (чи то самостійно, чи то вслід за діями вчителя), спрямованих на досягнення певного пізнавального результату.
Пізнавальна проблема може бути розв'язана учнем з різним ступенем самостійності учнів і на різних рівнях пізнавальної активності. Найнижчий ступінь пізнавальної самостійності учнів буде в тому випадку, коли вчитель сам повідомляє нові відомості, розв'язуючи тим самим поставлену пізнавальну проблему. Без такого шляху у шкільній практиці неможливо обійтися. По-перше, тому, що не завжди навчальний матеріал дозволяє організувати самостійний пошук учнів, по-друге, тому, що у відведені строки навчання неможливо пройти весь історичний шлях пошуку істини, яким ішло людство. Проте у вчителя завжди є можливість використати різні прийоми, які б забезпечили пізнавальну діяльність учнів у процесі його розповіді. Вона, перш за все, пов'язана з цільовою установкою; усвідомленням мети пошуку; визначення шляхів пошуку; встановлення головного, істотного в змісті. У процесі розповіді вчителя учні одержують завдання: виділити головну думку, зробити самостійно узагальнення, порівняти, зіставити і ін.
Інший шлях - це показ зразка розв'язування проблеми. Учитель міркує, ставить питання, дає сам відповіді, тобто показує, як та чи інша проблема розв'язується.
Іншим стержневим засобом стимулювання навчально-пізнавальної активності є самостійна робота. Ще К.Ушинський говорив, що «самостійність» голови учня становить єдино міцну основу будь-якого плідного учіння"
Єдиного визначення самостійної роботи нема. Проте в практиці навчання найчастіше використовується визначення Б.Єсипова, бо в ньому закладені вказівки вчителя про те, як повинна бути організована самостійна робота.
Самостійна робота учнів, що здійснюється в процесі навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, в спеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, застосовуючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних сил.