Сторінка
2

Як допомогти проблемній дитині

Основною стратегією роботи вихователя у цьому напрямку може бути сформульована так:» Наш клас для тебе – острівець безпеки, тут тебе зрозуміють і допоможуть. Тут тобі ніщо не загрожує!»

Напрямки роботи:

а) з дитиною:

– дослідження «провокуючих» ситуацій і «провокаторів», якщо такі є. Зручно це зробити наодинці з дитиною у такій формі: «Мені хотілося б узнати твою думку про наш клас. Я приготувала для тебе деякі питання. тобі не важко буде мені допомогти?»

Дитині у письмовій або усній формі пропонуємо питання у формі незакінчених речень. Якщо дитині при роботі усно важко відповідати, можна використовувати підказку із дужок У наведених питаннях відповідями можуть бути як ситуації так і «конкретні особистості». Дитині слід сказати, що відповідати вона може., як сама думає.

– якщо дитина на контакт іде добре, можна спробувати поговорити з нею «про життя», виясняючи, як дитина сприймає оточення та світ в цілому, ставлення до себе за такими питаннями: «Ось ти обмалював наш клас так…

Як ти вважаєш, а діти в інших класах такі ж?

А люди взагалі?

Якби ти був чарівником, то яких би рис характеру добавив людям?

А дітям? А собі?

Як ти думаєш, коли тебе ображають, то ті, хто це робить радіють чи злостяться?

А ти?

Ти швидко прощаєш образи?

Якщо не вдалося зразу відповісти на образу. тобі хочеться помститися?

Виходить? При цьому ти буваєш задоволеним?

А що б ти простив іншому. якби тебе попросили?

Останнє питання – добрий перехід для спроби корекції: «Давай з тобою домовимося. Спробуй поспостерігати за собою і в моменти, коли почуваєш себе ображеним не дуже сильно, скажи собі «Він такий же, як і я. Це дрібниці і я його прощаю.» А у кінці дня скажи мені, скільки дрібних образ тобі таким чином вдалося «заспокоїти»

Побажання вихователю. Діти, що агресивно захищаються, потребують постійної уваги. З одного боку – це безпека самої дитини і її оточення, з іншого – необхідність демонстрації дитині підтримки у складних для неї моментах спілкування, допомога у регуляції поведінки.

Зазвичай, всі дитячі «розбори» проходять за відсутністю дорослого, тому у ситуаціях загострення відносин потрібно як можна більше наглядати за учасниками і, за необхідністю, «розділяти території». Наприклад, якщо при виконанні якоїсь справи вам потрібно залишити дітей самих, а ви відчуваєте, що атмосфера наелектризована., або напередодні була бійка, можна запропонувати дітям індивідуальні завдання або доручення. При наявності особливо «ворогуючих» сторін, можна дати роботу, не пов'язану із спільним перебуванням дітей. (Наприклад, прибрати у підсобці у присутності вихователя). Це особливо важливо, якщо дитина знаходиться у стані «хронічної війни»

Станом рівня конфліктності на початку урегулювання ситуації слід цікавитися дуже часто. Обов'язково заохочувати та відмічати найменші досягнення «миру та порозуміння» (можна у дусі гумору). Для стимулювання позитивних змін дитині можна сказати, що багато хто помітив, що спілкуватися з ним стало приємніше.

б) з класним колективом. Основні завдання: зняти напруженість у стосунках, зняти стереотипи сприйняття дитини («ярлики»), знайти друзів для дитини, знайти спільну справу. У Додатках пропонуємо ігрові методики для вирішення цих завдань.

ІІ. Неактивність, байдужість, замкнутість

Ознаки. Дитина веде себе непомітно, тихо, ініціативи не виявляє, майже ні з ким не спілкується, інколи може бути «мулею», якого деякі учні «доводять» дрібними зачіпками до сліз або спалахів відчайдушної агресії. У класних справах така дитина грає роль присутнього, може навіть просто піти, сидіти у куточку. Доручення може виконувати (і дуже добре), але частіше відмовляється, пояснюючи тим, що не впорається.

Причини. Закореніла невпевненість у собі, комплекс «невдачі», наднизька самооцінка, особливості самосприйняття. Іноді це може бути обумовлено раннім негативним досвідом дитини, що відчувала себе емоційно занедбаною у сім» ї, недооціненою у молодших класах. І, якщо у відношенні до агресивної дитини ми говоримо про стан «зацькованої собаки», то цьому випадку – це «мишеня», що не тільки зневірилося у можливості отримання допомоги та уваги до своїх потреб, але і звиклося з тим, що воно її не гідне. Природно, що всі спроби протистояти неприємностям дитиною давно припинені, дитина часто перебуває у стані апатії, депресії.

Стратегія роботи педагога з такими дітьми полягає у виясненні причин неактивності дитини, зміцненні впевненості, підвищенні самооцінки, навчанні дитини засобам самодопомоги, включення її до спільних справ.

а) робота з дитиною:

– для вияснення причин неактивності потрібно проаналізувати стиль взаємин у сім» ї, звернувши увагу на наступні моменти:

Чи не є батьки (або один з них) неврівноваженими, агресивними, надмірно активними, такими, що зловживають алкоголем.

Чи не є дитина бездоглядною.

Які вимоги ставлять батьки до дитини, чи не є вони завищеними,

Можна також застосувати метод незакінчених речень. Роботу можна проводити індивідуально або у групі, згідно з обраною формою проведення модифікуючи інструкцію: при індивідуальній –» Ти цікавий і сором'язливий хлопчик (дівчинка). Мені дуже хотілося б познайомитися з тобою ближче. Будь ласка, дай відповіді на ці питання, а потім ми з тобою обговоримо, що вийшло.», при груповій – «Діти, багато хто з вас хоче дізнатися про особливості свого характеру. Я пропоную вам відповісти на деякі питання, доповнюючи речення власними роздумами. Відповідь по результатах ви отримаєте через деякий час.».

– корекційна робота. «Витягти «таку дитину з її «черепашки» можна за умови поступової тривалої роботи як з самою дитиною, так і з класним колективом.

б) робота з класним колективом.

Дуже часто, ще у дитсадку чи у молодших класах, орієнтуючись на реакцію дорослих, діти могли «приклеїти ярлик» дитині з особливостями поведінки, а деякі діти, щоб отримати увагу дорослого, навмисно можуть провокувати конфлікти, аби самому бути «добрим» на тлі «агресора» чи «мишеняти». Це відбувається через дитячий егоцентризм, який у віці 7 – 12 років є природним явищем. Починати роботу з дітьми потрібно, перш за все, з корекції «колективної думки» відносно конкретної дитини, формуванню вміння співчувати, виховання толерантності.

Виховання «важких» – тривалий процес, що вимагає узгоджених зусиль всіх, хто спілкується з дитиною у школі. Добре, якщо вихователь налагодить співпрацю з колегами з метою контролю виникнення провокуючих ситуацій; постійного педагогічного спостереження та патронату дитини; підкріплення позитивних зусиль дитини.