Сторінка
2

Основні принципи та нетрадиційні методи викладання українського народознавства в школі

Принцип урахування індивідуальних особливостей у навчанні виражає особисте ставлення вчителя до учня, коли задатки та здібності школяра можуть розвиватися, а можуть і стримуватися.

Принцип індивідуалізації навчання допомагає визначити той рівень знань і розвитку учнів, який дає змогу ставити й вирішувати конкретні завдання навчання. Індивідуальні особливості найбільше виявляються у розумовій діяльності, у ставленні до вчителя, в таких рисах як працездатність, дисциплінованість, комунікабельність. Великий вплив на формування індивідуальних рис особистості дитини справляють сімейне виховання й найближче оточення. Процес навчання народознавству, заснований на загальних та індивідуальних особливостях дітей, гарантує успішне вивчення навчального матеріалу, сприяє високому інтелектуальному й моральному розвитку дитини.

Усі правила реалізації цього принципу зводяться до головного:учитель повинен враховувати індивідуальні особливості учня.

Принцип історизму. Народознавство - наука історична, бо вивчає народ на всіх етапах його історичного життя. Отже, викладання народознавства в школі має бути принципово історичним. Принцип історизму охороняє також педагогіку народознавства від загрози перетворити її на скороминущу "моду" в системі національної освіти. Народознавство повинно бути обов'язковим навчальний предметом у загальноосвітній школі.

Нетрадиційні принципи викладання українського народознавства в школі

Принцип народоналежності. Він означає подолання у свідомості учнів байдужості до культурно-історичної спадщини України, подолання національного нігілізму. Українське народознавство покликане прилучити нове покоління до етносоціального досвіду, сформувати почуття національної гідності. Воно правдиво висвітлює позитивне й негативне в історії народу з метою запобігання останньому в майбутньому. Незалежній українській державі завжди будуть потрібні громадяни-патріоти. Важливий у педагогіці народознавства є принцип етнічності.

Українського народознавства навчаються діти різних національностей і народностей. Отож, зміст предмета повинен задовольняти й враховувати інтереси всього українського етносу й окремих етнікосів та етнічних груп. Педагогіка українського народознавства - це педагогіка народу, а народ - це й українці, і білоруси, і росіяни, і молдавани, і люди багатьох інших національностей і національних меншин. Тому навчання предмета треба проводити так, аби кожен з нас пишався і своїм народом і своєю національністю, і водночас знав і поважав культуру та історію інших народів та інших національностей. Це - обов’язок кожної людини демократичного суспільства. Невід’ємним у педагогіці народознавства є краєзнавчий принцип. Учні повинні добре знати історію, культуру, побут свого регіону,області, міста чи села, тобто минуле й сучасне своєї батьківщини. Зв’язок між батьківщиною і Батьківщиною нерозривний і найкраще формує патріотичні почуття учнів.

Життєво необхідним для педагогіки народознавства є принцип суспільності. Адже вона має охопити всі ланки суспільства: дитсадок, сім’ю, школу, місцеву громадськість. Усе суспільство, діти й дорослі, повинні бути переконані в її необхідності. Хіба можемо ми виховати культурну людину, коли деякі вчителі, навіть адміністрація школи, нехтують українською мовою? Хіба виживе українське народознавство в школі, коли діти є свідками відвертої зневаги до української мови й до України взагалі, що й досі подекуди спостерігається в нашому суспільстві?

Принцип демократизації навчання передбачає право кожного учня на формування світогляду, вибір віросповідання чи відмову від віри,на самовираження, анулює політизацію в школі. Україна - держава,яка тільки будує демократичне суспільство. Народознавство - це предмет, який навчить демократії з дитинства, виховає людину волелюбну,цивілізовану. Ці риси необхідні новій особистості, людині третього тисячоліття.

Основоположним принципом педагогіки народознавства є принцип гуманності. Адже передовсім ця педагогіка ставить собі за мету виховання справжньої людини, гідного громадянина. А хіба може негуманна педагогіка виховати гуманну людину? Звичаї, традиції, обряди, культура, історія, побут гуманізують розвиток людини. Навчання народознавству в школі обов'язково веде до вибору учнем життєвих позицій, пробуджує творчі пошуки, стимулює особисте самовизначення. Учень усвідомлює себе діючою частинкою народу,вчиться самостійно господарювати /пекти хліб, паску, вичинити шкіру, розмалювати кухонну дощечку, вишити серветку/. Українське народознавство сприяє вибору професії, нахилу до самодіяльності - пісні,танцю, театру.

Народознавство запалює іскорка надій, мрій на майбутнє, породжує бажання жити й творити. Отже, його педагогіці властивий принцип життєвої активності. Народознавство, як предмет, має специфічний вплив, адже воно виховає в кожному учневі Особистість, не схожу на інші, зі своїм власним сприйняті як навколишньої дійсності. Це є метою педагогіки народознавства. Тому можна говорити про принцип ціленаправленності навчання. Учитель повинен бачити перед собою мету - сформувати особистість людяну й чесну, працелюбну й вільну, освічену й культурну,яка знайде своє місце на землі. Тільки глибоко принциповий підхід до педагогіки народознавства дасть змогу отримати успішні результати навчання й виховання підростаючого покоління. Тому й педагог, який бере собі за обов'язок займатися викладанням українського народознавства, має бути людиною високих моральних принципів.

Нетрадиційні методи викладання українського народознавства.

Учитель народознавства не обійдеться без суто особистісних,"винайдених" ним самим методів навчання. Їх породжує спосіб життя,творча уява вчителя, прагнення досягти успішних результатів, бажання перетворити навчально-виховний процес на цікаве слідкування,дружбу, взаєморозуміння з учнями. Дістервег сформулював два правила щодо методів навчання: "Виходити при виборі методу з природи предмета" і "Метод навчання зумовлений особистістю самого вчителя.

1. Метод національного утвердження. На уроці "Краю мій, земля священна. Історичні відомості про рідний край. Виникнення його назви /Україна/. Легенди, казки, вірші про рідний край", на етапі "Узагальнення й систематизація знань", я читаю учням власний вірш, в який вклала свої почуття та мрії про долю України в майбутньому. Діти із задоволенням вчать вірш напам’ять,а дехто сам пише вірші про Україну. Пропоную Вашій увазі свій вірш"Дихай вільно, моя Україно".

Дихай вільно, моя Україно,

гордо світові в очі дивись,

і прости грішних доньку чи сина,

що забули твій Голос колись,

що зреклися перлинної мови,

не співали козацьких пісень,

що не красять дива рушникові

вже давно стіни наших осель.

Рідна земле, пробач, ми осліпли .

Дай свободи нам промінь ясний!

Нині прагне народ наш прозріти я вірю:

нам вистачить сил.

Знов господарем стане людина,

а не гостем на рідній землі,

і пшенична, і житня хлібина