Сторінка
5

Суть професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів

Другий етап – це етап програмування змін у своїй особистості.

Наступний етап – етап реальних дій само зміни якостей особистості. Однак, якщо етап реальних дій, а він актуалізується саме під час соціально-педагогічної практики, не буде усвідомлений в достатній мірі, то самовиховання не набуде дійового характеру.

Працюючи над собою, студент починає керуватися принципом “якщо б”, тобто “якщо б я поступив так, то .”Так утворюється ще один етап в процесі самовиховання – етап мислення і уявлення. Завдяки уяві та судженням студента вдається випередити свої майбутні вчинки. Завершальний етап – етап вправ, на якому можуть утворюватися не просто дії, уміння, а необхідні звички, властивості особистості.

В ідеалі слід виробити таку систему мобілізації студента на його самовдосконалення, при якому би він:

- виробляв у себе навички самоспостереження і самопізнання;

- вчився проектувати зміни в своїй особистості;

- свідомо здійснював на себе виховні дії, керував своєю поведінкою, розвитком необхідних якостей;

- опанував аутогенним тренуванням і вчився керувати своїм фізичним і психічним станом.

Педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога у вищому педагогічному навчальному закладі

Сучасне оновлення соціально-економічного життя суспільства, зміна духовних, національних пріоритетів призвели до трансформації соціального замовлення у системі виховання. Саме тому, сьогодні, бажаним результатом роботи освітян є формування та розвиток активної особистості, громадянина, здатного до самостійної продуктивної соціально-позитивної діяльності. Вирішення завдання формування й впровадження нових суспільних цінностей безпосередньо залежить від розв’язання педагогічною наукою загальних проблем в освіті, модернізації змісту, форм та методів практики соціально-педагогічної роботи.

Сьогодні перед педагогічною наукою та практикою постає завдання значно підвищити ефективність соціально-виховної роботи, створити педагогічні умови для розвитку особистості студента на основі максимального врахування індивідуальних особливостей, талантів, обдарувань. В сучасних дослідженнях шляхів оптимізації професійної підготовки майбутніх освітян предметом критики стали педагогічний формалізм, абстрактне ставлення до особистості студента, заорганізованість та інші негативні явища, що не сумісні з сучасною державною політикою у галузі освіти. Саме тому надзвичайної актуальності набуває визначення ролі та місця інноваційних педагогічних технологій у вирішенні завдання особистісного розвитку майбутніх фахівців. За цих умов, вища школа повинна виступити координатором роботи по створенню сприятливих умов й узагальненню системи впливів всіх соціально-виховних інститутів з метою оптимізації особистісного розвитку майбутнього соціальних педагогів. Тому системі вищої, а особливо вищої педагогічної освіти потрібна політика протекціонізму з боку держави, суспільства, звернення до її інтересів і запитів. Без такої допомоги неможливе створення ефективних систем методичної роботи, які б сприяли розвитку особистості педагога, забезпечували б йому можливість активно включитися в діяльність по відтворенню суспільства, його духовності, внутрішньої культури і гідності. У свою чергу, демократизація та гуманізація освіти стимулюють діяльність вищих навчальних закладів по створенню сприятливих умов для формування педагога нової формації – який своїм прикладом активної життєдіяльності сприяв би особистісному розвитку молодої людини.

Гуманізація вищої школи — це поворот від політики "людини-гвинтика" до людини вільної, ініціативної, якій притаманна соціальна гідність, висока мораль, яскраві особистісні характеристики, громадськість, суспільна свідомість і високий творчий потенціал. Саме педагоги з такими якостями повинні здійснити кардинальний поворот, стати трансляторами оновлення в межах суспільства. Це є проблемою і одночасно програмою дій для кожного педагога, сутність якої — сприяння формуванню та розвитку нової системи мотиваційних орієнтирів, мислення, рис характеру сучасної студентської молоді.

Розгортання вітчизняної системи соціально-педагогічної роботи базується на глибокому вивченні і творчому осмисленні позитивного навчально-виховного досвіду минулого, який не тільки збагачує сучасну педагогіку теоретичними положеннями, але і дозволяє орієнтуватись на певну модель особистості, сприяючи виконанню сучасного соціального замовлення.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемі формування та розвитку окремих якостей педагога завжди приділялась належна увага, зокрема таким її аспектам як: концептуальним засадам професійної підготовки майбутніх фахівців ( В.П. Андрущенко, Р.С. Гуревич, А.О. Лігоцький, О.Г. Мороз, Л.О. Хомич, Я.В. Цехмістер); підготовці майбутніх фахівців у контексті особистісно-орієнтованої освіти (Г.О. Балл, І.Д. Бех, С.І. Подмазін, В.В. Рибалка, Л.П. Сущенко ), психолого-педагогічним основам формування особистості педагога (І.А. Зязюн, В.Н. Козленко, Г.С. Костюк, Н.В. Кузьміна, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов, Л.О. Савєнкова, С.О. Сисоєва); характеристиці її рис (Л.І. Божович, В.К. Вілюнас, В.А.Крутецький, О.Н. Лук, А.К. Маркова, Н.Т. Петрович, О.Я.Савченко,); дослідженню шляхів формування та розвитку особистості педагога (В.О. Кан-Калик, О.В. Киричук, Н.В. Кичук, М.М.Поташник, Т.І. Сущенко, Л.О. Хоміч).

Проблема професійної підготовки майбутнього соціального працівника і соціального педагога, зокрема, знайшла відображення в працях вітчизняних вчених (О.В. Безпалько, І.П. Григи., І.Д. Звєрєвої, А.Й. Капської, Л.І. Міщик, В.М. Оржеховської, В.А. Поліщук, Г.В. Троцко, С.Я. Харченко ); російських дослідників (В.Г. Бочарової., А.Я. Варги, А.Н. Дашкіної, А.В. Мудрика, В.Н. Келасова, Є.І. Холостової,. Н.Б. Шмельової та інших ); білоруських вчених (Г.А. Бутрим., Л.С. Барисік, Т.І. Бразовської, Н.Н. Полещук ); чисельних дослідженнях зарубіжних фахівців (Е. Енвал, Р. Гарбера, М. Грей, А. Келли, Д. Кокоса, Д. Максвелл, Е. Уілкінсон, Е. Уолша,).

Проте, проблема особистісного розвитку майбутнього педагога недостатьо досліджена, що й зумовило вибір пріоритетів нашого дослідження, а саме: вивчення педагогічних засад та закономірностей особистісного розвитку майбутнього соціального педагога та визначення особливостей цього процесу в умовах вищого педагогічного навчального закладу.

Означена проблема постає як наслідок тих суперечностей, які з’являються у процесі функціонування сучасної навчально-виховної системи, яка має створювати найсприятливіші умови для особистісного зростання майбутніх соціальних педагогів. Сутність наявних суперечностей полягає, по-перше, у недостатній розробленості поняття “особистісний розвиток”, у суперечності між соціальною потребою в досвідчених, кваліфікованих фахівцях соціально-педагогічної сфери з розвинутими якісними показниками і недостатньо розробленими змістом і формами роботи сучасної вищої школи, що забезпечують формування та розвиток вищезгаданих якостей особистості соціального педагога; по-друге, між сприятливими умовами для самостійної, незалежної, творчої професійної діяльності, які складаються в період розвитку та оновлення незалежної держави і відсутністю скоординованої підготовки майбутнього соціального педагога до діяльності в досить складних умовах сучасної вищої школи. Такі суперечності суттєво впливають на ефективність навчально-виховного процесу вищого навчального закладу в цілому і кожного педагога, зокрема. На нашу думку, подолання означених суперечностей можливе внаслідок системного впровадження особистісного підходу до підготовки майбутнього соціального педагога та створення сприятливих організаційно-методичних умов особистісного розвитку майбутнього соціального педагога, а саме: влучного відбору змісту, форм та методів особистісного розвику майбутнього соціального педагога; орієнтації змісту навчальних предметів на особистісний розвиток студентів; визначення взаємозв’язків особистісного розвитку та форм організації самостійної навчальної діяльності студентів; розробки системи педагогічних технологій самоактуалізації майбутніх соціальних педагогів в процесі професійної практики тощо.