Сторінка
8

Особливості роботи соціального педагога в закладах пенітенціарної системи

Доцільно застосовувати моральний примус авторитетом вихователя, значення якого визначається силою особистого авторитету співробітника. Якщо серед засуджених існує думка, що вихователь суворий, але справедливий, то його вимоги виконуватимуться, хоча б і примусово, але, принаймні, без конфліктів.

Попередження про притягнення до дисциплінарної відповідальності має за мету не допустити негативних дій з боку ув'язненого чи припинити негідну поведінку під загрозою застосування стягнення, що неминуче призведе до посилення кари та нових моральних переживань. До цього прийому примусу недоцільно вдаватися часто, інакше ув'язнені психологічно звикають до погрози покарання і надалі не реагують на неї.

Мета покарання виражає негативну оцінку поведінки та вчинків засудженого. Великий вклад у розвиток технології застосування цього методу вніс А.С. Макаренко. Він писав, що "покарання має бути визнане таким же природним, простим та логічним засобом, як і будь-який інший засіб".

Основні завдання покарання — викликати почуття вини, муки совісті, ганьби, каяття по скоєному, роздуми, загострення самокритики, припинити порушення та негативні вчинки, виховати у ув'язнених внутрішню стриманість і самоконтроль.

Покарання має дуже складну психологічну природу впливу па особистість, тому його застосування вимагає значного педагогічного такту та майстерності вихователя. Важливо чітко дотримуватися таких педагогічних вимог до використання методу покарання:

- обґрунтованість та своєчасність;

- урахування індивідуальних особливостей особистості та ступеня каяття;

- виявлення мотивів, обставин, причин та умов порушення;

- поєднання вимогливості до особистості з повагою до неї;

- відповідність ступеня кари важкості скоєного вчинку;

- усвідомленість справедливості покарання як обґрунтованого засобу впливу;

- урахування громадської думки.

Вихователь, який має повноваження користуватися цим методом, повинен звертатися до покарання як до крайнього засобу, коли інші виховні виливи на вихованця не призвели до позитивних наслідків.

Кожне покарання має бути обґрунтованим і відповідати ступеню вини й важкості скоєного вчинку.

Техніку накладення стягнення широко застосовував у своїй практиці А.С. Макаренко і називав його "відкладеною бесідою". Цінність цього прийому полягає в тому, що порушнику надається певний час для заспокоєння, об'єктивної оцінки скоєного вчинку, внутрішньої підготовки до сприйняття покарання та навіть каяття. А у вихователя з'являється можли­вість ретельніше підготуватися до такої бесіди та з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості і переконливіше здійснити виховний вплив на неї. І у випадку відвертого каяття ефективним буде прийом пом'якшення покарання або навіть відміна його, що має сприйматися неповнолітнім як своєрідна довіра і в цілому стимулювати його подальшу поведінку.

До групи методів стимулювання діяльності та поведінки входить і заохочення, яке виражається в оцінці та схваленні вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки, на спонукання вихованців до активності в різних сферах діяльності. Заохочення дозволяє закріпити ці зміни, надає особистості впевненість у собі, піднімає її в очах інших, формує почуття власної гідності, спонукає до подальших позитивних дій.

Для ефективного використання методу заохочення в пенітенціарних установах слід дотримуватися таких основних педагогічних вимог:

1. Справедливість та заслуженість заохочення, коли воно застосовується як оцінка дій і вчинків засудженого, що свідчать про його активну участь у праці, громадському житті, організації дозвільних заходів, змі­цненні дисципліни, про прояв корисної ініціативи тощо.

2. Точний облік зробленого вихованцем; заохочення за своїм характером має відповідати його заслугам, зусиллям у праці, громадській діяльності тощо.

3.Урахування особистісних якостей неповнолітнього; з комплексу засобів заохочення варто в кожному випадку застосовувати такий, котрий найбільше відповідає індивідуально-психологічним особливостям особистості, очікуваній реакції її та інших.

4.Своєчасність та оперативність заохочення.

5.Гласність, привселюдність заохочення; його дієвість зростає, коли заохочення популяризується засобами наочної агітації, усної пропаганди.

6.Дотримування почуття міри. Якщо заохочення застосовуються досить часто, за незначні дії та вчинки, то вони перестають виступати стимулом, який активізує зусилля неповнолітнього, до них звикають.

7.Потрібно вміло поєднувати моральне і матеріальне заохочення.

8.Слід піклуватися про педагогічну спрямованість заохочення, його виховний та стимулюючий вилив на особистість і групу.

9.Послідовність, тобто використання всіх різноманітних засобів за­охочення - від найпростішої похвали до пом'якшення умов утримання та дострокового звільнення з ВТК.

10.Узгодженість заохочення з думкою колективу засуджених у ВТК. Виховне значення цього методу значно зростає, якщо ініціатива про заохочення йде від самих засуджених.

11.Створення ув'язненим спеціальних умов для прояву позитивних якостей та переживання радощів похвали за соціально-корисні дії та вчинки.

Особливий вид заохочення — "авансоване". Воно застосовується до неповнолітніх, які внутрішньо готові до певних позитивних дій та вчинків, але внаслідок якихось причин (сумніви, невпевненість) утримуються від їх здійснення. У цьому випадку "авансоване" заохочення виконує роль пускового механізму позитивних поведінкових вчинків.

Сильним мотиваційним, стимулюючим засобом впливу па особистість є метод довіри. Суть цього методу полягає в виявленні вихователем у неповнолітнього якоїсь позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися. Сила методу полягає в чому, що довіра викликає у засудженого зворотну реакцію у вигляді певних моральних обов'язків перед особою, що виявила цю довіру. Виправдана довіра дає емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості.

Пенітенціарні працівники повинні пам'ятати, що застосування цього методу визначається знанням індивідуально-психологічних особливостей ув'язнених, і має бути у кожному випадку продуманим, обґрунтованим. Причому, довіряючи неповнолітньому, слід перевіряти та контролювати його дії.

Призначення методів вивчення результатів виховання полягає в отриманні зворотної інформації про результативність виховних впливів вихователів на ув'язнених, в здійсненні періодичних "зрізів" рівня їх виправлення.

Спостереження як спеціально організоване, цілеспрямоване, плано­мірне та систематичне сприйняття поведінки ув'язнених у природних умовах їхнього житія та діяльності дозволяє фіксувати, аналізувати, узагальнювати прояви особистості, її зміни в різних ситуаціях, контролювати хід накопичення позитивного досвіду поведінки.

Індивідуальні бесіди надають співробітникам та соціальним працівникам можливість виявляти зміни в поглядах і переконаннях ув'язненого, його життєвих планах, прагненнях, системі цінностей і моральних установках, рівень сформованості правосвідомості і в цілому відстежувати хід коригування спрямованості особистості внаслідок педагогічних впливів.