Сторінка
4
Закономірності педагогічного процесу — це об'єктивно існуючі найбільш суттєві, повторювані зв'язки між соціально-педагогічною діяльністю та її результативністю (змінами в особистості ув'язненого).
Закономірності педагогічного процесу знаходять своє відображення в основних принципах пенітенціарної педагогіки щодо ресоціалізації осіб, які скоїли злочин.
Отже, принципи пенітенціарної педагогіки — це керівні ідеї, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесу ресоціалізації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності суб'єкта й об'єкта цього процесу.
Розглянемо головні закономірності педагогічного процесу у ВК та СІЗО, а також виведені на їх основі керівні принципи ресоціалізації неповнолітніх правопорушників:
1. Мета, завдання та зміст педагогічного процесу, закономірно обумовлені характером і рівнем розвитку суспільних відносин
Відомо, що систему виховання визначає соціальна структура суспільства і його духовна культура. Це відображається у визначенні цілей і задач, соціального ідеалу особистості, моделі тих рис та якостей, які повинні бути сформовані у вихованців.
Ресоціалізація засуджених — це одна з підсистем загальнодержавного виховання, яка також залежить від характеру та рівня розвитку суспільних відносин.
Саме рівень розвитку суспільних відносин обумовив і різні варіанти ставлення до злочинців в процесі соціально-історичного розвитку.
На основі врахування закономірного зв'язку між характером суспільних відносин та метою, завданнями, змістом педагогічного процесу в практичній діяльності співробітників пенітенціарних установ мають реалізуватися принципи, що визначають головні напрямки роботи із правопорушниками. Це, насамперед, принцип цілеспрямованості педагогічного процесу на ресоціалізацію неповнолітніх.
Цей принцип передбачає такий підхід до ресоціалізації неповнолітніх, який перетворює роботу з ними в цілеспрямований процес формування соціально-нормативної особистісної позиції на основі конкретного в кожному індивідуальному випадку проектування особистості.
Наступним принципом, що випливає із названої закономірності, є тісний зв'язок процесу ресоціалізації із реальним життям.
2. Ефективність виправлення неповнолітнього закономірно залежить від якості виховної роботи та її ресурсної забезпеченості, від соціального середовища (зовнішнього та внутрішнього) та конкретних установ.
З цієї закономірності перш за все випливає принцип наукового обґрунтування виховних програм і технологій та створення умов для їх реалізації. За результатами спеціально проведених досліджень вчених-пенітенціаристів, реалізація науково обґрунтованих програм ресоціалізації скорочує рівень повторної злочинності майже вдвічі.
Під ресурсною забезпеченістю виховної роботи потрібно розуміти не лише наявність коштів, технічних засобів, а, передусім, укомплектування установ висококваліфікованими професійними кадрами, здатними до втілення та реалізації програм виховання і перевиховання засуджених.
Важливе значення має принцип формування в середовищі засуджених позитивних міжособистісних стосунків, що прямо випливає із середовищної обумовленості виправлення особистості ув'язненого, який самостійно не вибирає собі оточення.
З охарактеризованим вище принципом тісно пов'язаний і наступний — принцип дотримання законності в процесі ресоціалізації.
Вихователі, соціальні працівники, що залучаються до роботи з ув'язненими, повинні глибоко і всебічно знати норми кримінально-виконавчого й інших галузей права та неухильно їх дотримуватися в практичній діяльності.
3. Виправлення неповнолітнього закономірно залежить від особливостей різних видів його діяльності та тих відношень, які виникають в її процесі.
У деяких педагогічних концепціях минулого превалювала ідея вербального (словесного) виховання: вихователь впливав на вихованця лише за допомогою пояснення, переконування, умовляння тощо.
Попереджаючи про шкідливість лише словесного виховання, А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що свідомість формується в результаті діяльності, що між свідомістю і вчинком існує "маленька канавка", яку необхідно заповнювати досвідом діяльності .
Тільки діяльність ставить вихованця в активну позицію відносно навколишньої дійсності, включає його в різноманітні виховуючі стосунки.
Із зазначеної закономірності випливають такі педагогічні принципи:
перевиховання засуджених здійснюється у різноманітних видах їхньої діяльності, що формують систему соціально значущих відношень до дійсності;
принцип єдності соціального значення діяльності та її суб'єктивної значущості для засуджених.
Це означає, що найбільше засудженого виховує така діяльність, яка повною мірою враховує його особисті інтереси,забезпечує активність та дозволяє оптимально виявляти свої здібності.
4. Ефективність ресоціалізації засуджених закономірно залежить від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостям особистості як цілісного психологічного феномену, зокрема ставлення засудженого до скоєного злочину і кримінального покарання за нього.
Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не відчуває каяття, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього, закономірно, з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.
Виправлення таких та інших неповнолітніх може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання як до справедливої міри.
Для досягнення позитивного результату із врахуванням вищезгаданої закономірності необхідно дотримуватися таки принципів,як індивідуальний і диференційований підхід до неповнолітніх, комплексним підхід до перевиховання, поєднання вимогливості до ув'язнених з повагою до їхньої особистості, гуманним та справедливим ставленням до них. Варто розглянути ці принципи більш конкретно.
Принцип індивідуального і диференційованого підходу означає врахування у виховній роботі індивідуальних особливостей засуджених, а також ознак, спільних для різних їх категорій.
Принцип комплексного підходу до перевиховання передбачає розуміння особистості як цілісного психологічного феномену і означає необхідність вивчення, розвитку і корекції її інтелектуальної, емоційно-вольової, ціннісно-орієнтаційної сфер поведінки.
Комплексний підхід вимагає раціонального використання всієї палітри форм, змісту, методів і прийомів виховання, передбачає узгодженість та наступність дій всіх суб'єктів виховного процесу, спрямованих на ресоціалізацію засуджених на різних етапах відбування покарання із урахуванням динаміки особистісних змін у свідомості і поведінці засуджених протягом усього процесу перевиховання в місцях позбавлення волі та після звільнення.
У принципі поєднання вимогливості до засуджених з повагою до особистості, гуманним та справедливим ставленням до них відбивається діалектичність виховного процесу, ускладнюваного специфікою СІЗО та ВТК.