Сторінка
6

Педагогічні засади вчення С.Ф. Русової

Актуальною сьогодні є думка С. Русової про те, що вчитель має не лише вчити учнів, але й виховувати їх характер, зміцнювати волю, викликати свідоме ставлення до своїх обов’язків, формувати поняття відповідальності.

Крім того, педагог покладає на вчителя обов’язок створити в школі «такий лад, при якому немає місця будь-яким злочинам». З цією метою вона пропонує створити добрі стосунки в процесі навчання з дітьми, керувати їх духовними потребами у позакласній роботі, організовуючи спільні справи і створюючи відповідну моральну атмосферу.

С. Русова підкреслювала, що вчитель повинен розв’язувати, перш за все, культурно-виховні завдання, виходити за межі школи, сприяти економічному і моральному розвитку не тільки учнів, але і їх батьків, їх родин, жителів певного населеного пункту. Саме такий учитель буде виводити свій народ з темряви, до нового життя і разом з тим С. Русова вимагає нової єдиної школи, в якій би навчався весь український народ.

С. Русову дуже турбувала політична і соціальна незахищеність українського вчительства того часу. Постійна матеріальна скрута, переслідування, безправність в усіх сферах життя негативно позначалися на його загальнокультурному і професійному рівнях, такий учитель мало що може дати у справі виховання. Суспільство повинне створити для вчителя такі умови, щоб він почував себе вільним, щасливим, незалежним у правовому і економічному становищі. Створене учителем є найгуманнішим, бо пов’язане з формуванням особистості, громадянина. Якщо є хороший учитель, то є надійне майбутнє у держави, суспільства.

Оцінюючи внесок С. Русової у розвиток педагогічної думки, можна сказати, що її голос набуває особливого значення в часи кардинальних змін підходів до дитини, до самої освіти, виховання, що постали у зв’язку з побудовою нової України.

Читаючи сьогодні праці мудрої Софії, мимоволі замислюєшся, скільки втратили ми, живучи без неї вчора, і як не вистачає нам її сьогодні. Гуманістичний світогляд, широта поглядів, перспективність думок, прагнення до нового, світлого, рідного, свіжого, – ось ті риси, що підносять так високо цього «педагога від Бога», громадсько-державного й культурною діяча. Вона була не кабінетним мрійником, а революціонером-практиком, що взяла на свої рамена важкий тягар перетворень в Україні. У своєму прагненні до безперервного підвищення професійної компетентності й майстерності науковці, викладачі, вчителі, керівники-організатори повинні вчитися на прикладі життя та діяльності Софії Федорівни Русової. Майже 20 років відданій своєму народові дочці, невтомній трудівниці на ниві вітчизняної освіти довелося жити, працювати, сумувати й надіятись на чужині, в еміграції.

Її праці заслуговують на визнання, адже в них зібраний досвіт не одного покоління і не одного народу. Саме на їх ґрунті українська педагогічна думка остаточно сформувалася та вдосконалилась.

Глибокий гуманізм – провідна риса, що притаманна діяльності і творчості С. Русової. Словом і ділом боролася вона не лише за національні й соціальні права українського народу, але й за права всіх знедолених і пригнічених. В цьому широкому гуманізмові її виховала не кабінетна теорія, а безпосереднє народне життя, висока національна самосвідомість, багатогранний власний життєвий досвід.

С. Русова глибоко усвідомлювала, що без серйозного інтелектуального розвитку нації, без ґрунтовних підвалин у галузі освіти, школи, науки і культури, без розбудови власної національної школи і системи освіти важко претендувати на самовизначеність і визнання українського народу іншими народами світу. Вона є однією з тих, хто своєю подвижницькою працею у сфері народної освіти намагався вивести український народ на широкий шлях просвіти, культури і науки, закласти основи розвитку національної школи і системи освіти, починаючи з дошкільної і закінчуючи вищою та позадипломною освітою. Сфера її теоретичної і практичної діяльності надзвичайно тяжка і разом з тим благородна – просвіта – всебічна, різнопланова, ґрунтовна.

Всі її думки, наукові положення, практичні рекомендації були спрямовані на формування національно свідомого громадянина – патріота своєї держави. Актуальними вони є і сьогодні. Ось хоча б деякі з них: «Найдорожчий скарб у кожного народу – його діти, його молодь»; «Дошкільне виховання є міст, що перекидається між школою й родиною»; «Розум дитини-то багаття, до якою ми маємо лише підкладати дрова, о горітиме воно вже своїм вогнем»; «У вселюдськім житті тільки той народ бере перемогу, який має найкращу школу». Вона закликала всіх до напруженої роботи, заохочувало не лякатися і не зупинятися на роздоріжжі, бо щастя й доля українською народу залежить від того, як ми «переведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації».

С.Ф. Русову справедливо вважають одним із лідерів українізації і творців концепції національної освіти, спрямованої на виховання патріотичної, національно свідомої української молоді. Вона всебічно обґрунтовує зміст, характер і форми безперервної освіти (родина, дитячий садок, школа, вищі навчальні заклади, позашкільна освіта) та їхню взаємодію. Послідовно й мудро випивала Софія Федорівна на розвиток нової української освіти. Прагнула відродити приспані сипи, збудити потенції, залучити до роботи молодь – надію нації. Її внесок в розвиток педагогічної думки ХХ століття неможливо переоцінити.