Сторінка
9
У цьому аспекті найефективнішими є сезонні екскурсії (прогулянки, подорожі). У початкових класах вони передбачені інтегрованими курсами ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Проводячи екскурсії, актуалізуємо знання учнів про зміни в природі, з’ясовуємо причини цих змін. Звертаємо увагу на стан різних рослин – дерев, кущів, трав, квіток. Важливо правильно обрати час для походу чи прогулянки у природу – пору сезону, щоб забезпечити максимальне спостереження явищ та ознак певної пори року.
Осіння екскурсія, восени екскурсію найкраще проводити на початку жовтня, тобто в час золотої осені, де можна побачити осінь в неймовірно різних барвах; а от у період ранньої або глибокої осені влаштовувати цільові прогулянки.
Зимова екскурсія проводиться у січні, коли є змога спостерігати характерні ознаки цієї пори року: сніг, мороз, хуртовину. Школярі дізнаються які опади бувають взимку, розпізнають істотні ознаки цих опадів; розглядають будову сніжинок; чому сніжинка має таку будову, хто їй допомагає? Щоб діти краще запам’ятали це явище – відгадують загадки, розповідають вірші, які вже вчили про сніжинки, про сніг, про зиму. Свої враження викладають у власній складеній казці про сніжинку .
Весняну екскурсію проводять у час, коли на деревах з’явилися бруньки, сніг розтанув, з’явилися перші листочки, перші квіточки проліски, а травичка повипускала свої пагінці.
Після колективного спостереження і бесіди треба дати можливість учням побути з природою наодинці, послухати, роздивитися, помовчати. Клас ділиться на кілька груп, кожна з яких одержує конкретне завдання. Одна спостерігає за птахами, інша – за деревами, кущами, комахами, третя – за першими весняними квітами, травою. Після з’ясування, як треба поводитися у весняному лісі, школярі тихо розходяться. А через деякий час збираються всі разом. Діти з захопленням розповідають про те, що помітили, відчули. Таке конкретне визначення об’єктів для спостереження допомагає зосередити, загострити їхню увагу. Розповіді кожної групи учнів (залежно від поставлених завдань) доповнюються вчителем. Відомо, що інформація про навколишні предмети, сприйнята з вуст вчителя безпосередньо у природі, запам’ятовується дітьми повніше і надійніше, ніж почута в класі. Тут же, на екскурсії, звучать завчені раніше загадки, вірші про об’єкти спостереження, проводяться дидактичні ігри «Хто де живе», «Хто що робить». Таким чином, спільними зусиллями заповнюється сторінка книги весняної природи.
Для індивідуальних спостережень за природою учням дається завдання виготовити саморобні книжечки – альбоми «Пори року», «Я і природа» це завдання стосується передліття і літа. В цих книжечках вони записують дані своїх досліджень і спостережень: за деревцем, за кущиком аґрусу чи смородини, за квіточкою в городі чи в горщечку, як росте ця рослина, коли випускає бруньки, перші листочки, квіточки, які вони? Які плоди, яке насіння? Як зимує ця рослина?
Дітям пропонують нескладні практичні завдання – посадити дерево, доглянути за ним (полити, розпушити ґрунт, замазати ранки); доглядати за кімнатними рослинами, також поливати, пересаджувати. Цікаво та корисно провести виставки «Умілі руки, природа і фантазія» – з природного матеріалу діти фантазують і створюють чудові композиції, а також Свято квітів та Свято врожаю, на яких кожен клас не тільки представляє свою композицію, а й захищає її.
Читаючи книгу природи, молодші школярі вчилися порівнювати травичку з піском, камінь з зеленими листочками, відрізняли живу і неживу природу; з’ясовували, чи може живе існувати без неживого; виявляли зміни, що сталися в природі. Вони намагались з’ясувати, чи боляче дереву, коли зрізують гілку, чи боляче квіточці, коли обпадають з неї пелюстки. В процесі пошуку відповідей на ці запитання у них формувались знання про взаємозв’язки в природі, які важливі для правильного світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження нашої природи.
В.О.Сухомлинський розглядав мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. «Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення – природи».
Аналіз використання ідей В.О. Сухомлинського педагогами сучасної школи
Стан життя на планеті у всіх його виявах – природному, соціально-екологічному, духовному – викликає глибоку тривогу і занепокоєність за нашу екологію. Людство все частіше переживає кризи, катастрофи, катаклізми, в тому числі екологічні. Джерелом нестабільності планетарної екосистеми виступає поглиблення конфлікту між Природою і Суспільством, Природою і Людиною.
В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що ідеї екологічного виховання будуть продовжуватись і будуть реалізовуватись в подальшому екологічному вихованні підростаючого покоління. Сутність ідей екологічного виховання педагог вбачав в систематичному, терплячому, постійно тривалому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула «себе як невід’ємну частину природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері-природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе; поки вона діяльна клітина організму, що називається природа» . Він завжди підкреслював, що кожна школа повинна мати своє обличчя, свої екологічні звичаї і традиції, які більшою мірою сприяють поглибленому екологічному вихованню. Вчителі початкових класів багато зусиль докладають до того, щоб роки навчання для наймолодших були справжньою школою радості, як і радив В.Сухомлинський. Школа радості існує тоді, коли учням цікаво навчатися, а вихованцям початкових класів дійсно цікаво, і весело вчитися тому, що обирають ідеї Сухомлинського і найкращий шлях до сердець малюків: через казку, цікаві ігри, музику, дитячу творчість .
Найважливішим джерелом розвитку своїх вихованців учителі вважають природу, тому що «…серед природи, – писав Василь Олександрович, – багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найточнішими відтінками». Природа як світ, у якому дитина народжується пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує екологічну виховну роботу і водночас вдосконалює її, бо робить її багатшою, багатограннішою. «Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стають істиною стороною виховного процесу».
Великої ефективності у роботі з молодшими школярами по екологічному вихованню може добитися вчитель, коли буде використовувати у своїй роботі ідеї В.О.Сухомлинського. У дітей слід виховувати не споживацьке ставлення до природи, бо воно небезпечне. Якщо дитина, при допомозі вчителя, ще з шкільної парти зрозуміє, що вона є розумним господарем Природи, то у дорослому віці вона не буде відноситися до природи недбало, а буде оберігати її як живу істоту.
Слід відзначити у роботі В.О.Сухомлинського і ідею практичного завдання-дослідження як засобу екологічного виховання молодших школярів. Тут можна навести таке завдання-дослідження як «Збережемо ялинки». Тисячі ялинок вирубують під Новий рік, але свято закінчується і їх викинуть. Можна зробити композиції до Нового року, використовуючи тільки гілочки. Ще можна дати дітям завдання виростити ялинку самому. Така ідея досить корисна, бо коли кожен з дітей врятує маленьку ялинку.