Сторінка
7
В аспекті екологічного виховання молоді, гуманного ставлення до природи цінним є прислів'я і приказки, які показують, що природа є найбільшою цінністю в житті людини («Земля наша мати – всіх годує», «Хліб – батько, вода – мати»), які забороняють негативні дії стосовно природи («Не брудни криницю, схочеш водиці», «Не псуй джерела – онуки проклянуть»), а також в яких йдеться про недопустимість будь-якого насильства над природою («Не пхай ріки, вона сама пливе», «Криницю силою копати – води не пити»).
Система екологічного виховання у школі
Екологічна освіта – це безперервний процес освіти, виховання і розвитку особистості, який спрямований на формування системи наукових та практичних знань, цінностей, поведінки та діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до довкілля. Метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості та суспільства. Компонентами екологічної культури є: екологічні знання і вміння, екологічне мислення, екологічні цінності та екологічна поведінка.
Екологічна освіта має декілька аспектів: знання екологічних проблем та способів їх вирішення; розвиток системи практичних вмінь по вивченню, оцінці, покращання стану довкілля; виховання ціннісних орієнтацій екологічного характеру; формування мотивів, звичок правильної поведінки та діяльності, здатності наукових та моральних суджень з екологічних питань; потяг до активної діяльності з охорони природи.
Екологічне виховання повинне починатися з самого раннього дитинства. Діти – допитливі. Саме в цей час слід починати виховувати моральні засади, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу. Природоохоронна освіта здійснюється в різних напрямках: на уроках, на заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці тощо. Екологічна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.
Головними завданнями можна вважати: – розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому, та кожної людини; – засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства та людської діяльності; – розвиток потреби спілкування з природою; – активізація діяльності охорони й поліпшення навколишнього середовища; – оволодіння нормами поведінки в середовищі.
Всі екологічні впливи дитина починає відчувати ще в утробі матері. Екологічною особливістю молодого організму є те, що він менш загартований до негативних факторів. Після народження дитина не в змозі ідентифікувати себе з довкіллям. Ще Ж. Піаже виявив, що основною рисою відношень дошкільника до світу є егоцентризм. Дитина не диференціює своє «Я» та середовище, суб'єктивне та об'єктивне, переносить на реальні зв'язки між явищами у природі свої власні мотиви. Навіть після початку усвідомлення свого «Я» його різницю від навколишнього, об'єктів і явищ, дитина деякий час не диференціює середовище на природне, технічне та суспільне.
Відношення до природи у молодших школярів носить суб'єктивний характер. Але таке сприйняття природи швидко руйнується і школяр починає бачити реальні природні утворення. Таке відношення має назву суб'єктифікація.
Джерелами екологічної культури є багатовіковий досвід народу – традиції бережливого відношення до природи, природним багатствам рідної землі. Наші предки вклонялися духам природи і разом з тим вважали себе її частиною, розуміли свій нерозривний зв'язок з нею. Ще не знаючи грамоти, люди читали книгу природи та передавали накопичені знання дітям. Вони розуміли, що знищивши природу, вони знищать своє майбутнє. Тисячоліттями складались народні традиції, приказки, прикмети, народна педагогіка.
Мета екологічної освіти молодших школярів – становлення науково-пізнавального, емоційно-морального, практично-дійового відношення до довкілля, до здоров'я на базі єдності чуттєвого та раціонального пізнання природного та соціального оточення людини. Процес навчання має певні мотиви. В одних випадках це – бажання отримати гарну оцінку або похвалу вчителя, бажання бути першим серед однолітків, в інших – бажання навчитись чомусь; мотивом може бути пізнавальний інтерес, який деякою частиною залежить від уродженої допитливості, деякою – від стимулювання вчителем різними засобами, прийомами, методами.
До основних методів та прийомів стимулювання відносять: дидактичну гру та цікаві вправи (загадки, кросворди, ребуси, чайнворди і вікторини). Гра спирається на створення в учбовому процесі ігрових ситуацій, які складаються з елементів діяльності: ігрова задача, ігрові мотиви та учбове рішення задач. Всі ігри можна упорядкувати за дидактичним навантаженням: – ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати; – ігри, які мають на меті перевірити правильність сформованих уявлень; – ігри, спрямовані на виявлення природних зв'язків, сутності явищ.
До основних методів і прийомів формування відношень належать: – методи формування суб'єктивного відношення, методи трансформації відношень уособлення у відношення суб'єктифікації; методи формування почуття спорідненості з природою; методи формування естетичних відношень до природи. Формування відношень суб'єктифікації можуть проходити за допомогою різних прийомів. Один з них – написання листа улюбленим тваринам.
Іншим прийомом можуть слугувати рольові ігри, в яких учні грають тварин у визначених ситуаціях, ніби виконуючи якісь дії у вигаданій екологічній ситуації, відтворюючи «думки», поведінку тієї чи іншої тварини. Основними методами формування знань є: словесні (розповідь, бесіда, робота з книгою); наочні (спостереження, демонстрація, експеримент); проблемно-пошуковий метод.
В традиційній методиці вивчення природи і суспільства екскурсії розглядаються як одна з форм учбово-виховної роботи – організаційний вихід за межі школи для спостереження явищ у звичайних умовах. Екскурсія являє собою своєрідний урок в умовах спілкування з природою або перетвореною працею людини соціоприродним середовищем. Вона показує дітям взаємовідносини у царині природи та допомагає пов'язати отримані факти в одне ціле. Педагоги підкреслюють позитивний вплив спілкування з природою на розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини, який вперше вирізнив К.Д.Ушинський: «А свобода, а простір, чудові куточки містечка, а ці луки, а рожева весна та золотиста осінь невже не були гарними вихователями? Можете назвати мене варваром у педагогіці, але я переконаний, що природний ландшафт має таке виховне значення, з яким важко змагатися впливу педагога».
Виховувати почуття – означає викликати у дітей відповідну реакцію, навмисно створюючи ситуацію. Саме участь у бесіді дає можливість дитині зрозуміти правильність чи неправильність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого чи стороннього вчинку.
Принципи екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, їх суть та значення
Сучасний рівень вимог суспільства до загальноосвітньої школи обумовлює необхідність якісного покращення навчально-виховного процесу вже у початковій школі. Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського багатогранна й різнопланова, в ній чимало відповідей на питання, які зокрема стосуються методики використання принципів екологічного виховання молодших школярів.