Сторінка
5
Незважаючи на те, що поняття «особистісно орієнтована освіта» сьогодні не тільки у всіх на слуху і є складовою частиною планів методичної роботи, багато вчителів погано уявляють собі, що такс особистісно-орієнтований урок.
Особистісно орієнтований урок — це:
• мета — створення умов для поліпшення фізичної підготовленості учнів, їх здоров'я, під нищення зацікавленості до уроків фізичної культури;
• використання різноманітних форм і методів організації діяльності учнів на уроці, що дають змогу розкрити суб'єктивний досвід учнів;
• створення атмосфери заінтересованості кожного учня в роботі класу;
• стимулювання учнів до виконання фізичних вправ без страху помилитися виконати неправильно;
• використання на уроці дидактичного матеріалу, що дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього види роботи;
• оцінка діяльності учня не лише за кінцевим результатом за процесом його досягнення;
• заохочувати учнів освоювати всі види діяльності на уроці;
• створення атмосфери на уроці для природного самовираження учня.
Як змінити ставлення вчителя до учня як суб'єкта життя, щоб він став здатним до культурного саморозвитку та само-змінювання? Як повинні вести себе ми — вчителі, щоб своєчасно надавати допомогу та підтримку кожній дитячій особистості?
Для того, щоб зміст знань став цінним для учнів, особистісно орієнтована освіта передбачає уявити його ж умовні частини, кожна з яких звернута до чогось особистого.
Ось ці компоненти змісту:
аксіологічний — уведення учнів до світу цінностей та надання допомоги у виборі особистозначущої системи ціннісних орієнтацій;
когнітивний — забезпечує науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу як основи духовного розвитку;
діяльнісно-творчий — сприяє формуванню та розвитку в учнів різноманітних засобів діяльності, творчих здібностей, потрібних для самореалізаиії особистості в пізнанні, праці, спорті та інших видах діяльності;
особистісний — забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння засобами саморегуляції, само вдосконалення, формує особисту позицію.
Про добрі наміри можна говорити багато й довго. Тож питання у тому, як їх втілити в життя? Чому в одних цікаво на уроках, а в інших — ні? В чому річ? У формі подання матеріалу? Думаю, що ні. Скоріше у формі спілкування з дітьми, у взаємозв'язку спілкування та змісту, в природності наповнення дитини знаннями та «непомітності» виховання.
Вміння та бажання педагога: заохочувати учнів поринати у різноманітні га цікаві види діяльності і при цьому дбати, щоб кожен міг знайти собі місце та зацікавленість у запропонованій справі. Коли що-небудь не виходить, не висміювати учня, а по-доброму жартувати, не підлещуватися і підстроюватися, а жити інтересами і життям учнів.
Ще однією з головних умов успішного навчання є здатність тримати дисципліну на уроці, в іншому разі не спрацьовують ніякі методичні прийоми та хитрощі. Дисципліна більшою мірою залежить від рівня насиченості уроку, від правильного поєднання гумористичного і напружено-серйозного, від уміння вчителя перемикати фази уроку, від його здатності задавати мотивацію і стимулювати учнівські успіхи, від уміння тримати педагогічну дисципліну, від уміння використовувати на практиці активні метоли навчання.
Уболівання за свій авторитет, бажання показувати учням відмінність у громадському становищі (це притаманно багатьом молодим учителям) приводить часом до появи дистанції в спілкуванні. Якщо вчитель обрав цей стиль взаємостосунків, йому слід дотримуватися міри і намагатися своєчасно помітити ту грань віддаленості, перейшовши яку, люди робляться зовсім чужими один до одного, коли немає нічого спільного, такого, чим можна було б дорожити.
Ми розглянули специфіку особистісно орієнтованого уроку. Зараз ознайомимося зі специфікою інтерактивного навчання.
Інтерактивне навчання
Мета його полягає в тому, що початковий процес виходить з постійної та активної взаємодії всіх учнів. Це співавторство, взаємонавчання, де учень і вчитель с рівноправними суб'єктами навчання, знають, що вони роблять, обмінюються поглядами ч приводу того, що вони знають.
Ці підходи до освітнього процесу не є новими для української школи. Вони застосовувалися ще н перші десятиріччя минулого століття та були поширені у педагогіці на шкільній практиці в 20-ті роки — роки масштабного реформування шкільної науки (бригадно-лабораторний та проектний метод, робота в парах системного типу учні навчали один одного).
Із усього наведеною можна зробити аналіз структури педагогічних інновацій, які включають:
• мотиви, що спонукають до діяльності;
• мету-результати, на досягнення яких спрямована діяльність;
• засоби, за допомогою яких діяльність здійснюється.
В основі ідеї, народженій учителем, виникає досвід вирішення будь-якого педагогічного завдання. Ідея стає засобом зміни навчального процесу, а методи пошуку ідеї та засоби її втілення з урахуванням специфіки конкретної школи, класу послужать перетворенню навчального процесу.
Найчастіше дидактичні інновації в загальноосвітній школі виникають під впливом змін, що відбуваються в змісті, організації та технології навчання. Такі зміни можливі у двох варіантах: традиційному та інноваційному. Перший означає активне нарощування позитивних змін, рівномірне накопичення їх кількості, а другий — інновації, що періодично впроваджуються, якісно змінюючи стан та рівень.
Інновація (відновлення, новинка, зміна) — система або елемент педагогічної системи, що дає змогу ефективно вирішувати поставлені завдання, які відповідають прогресивним тенденціям розвитку суспільства.
Інноваційна діяльність учителя спрямована на перетворення існуючих форм і методів виховання, створення нових цілей і засобів її реалізації, тому вона є одним з видів продуктивної, творчої діяльності людей.
Ми розглянули технологію навчання та виховання в сучасній школі, але це недоцільно розглядати як окремий процес, тому що основною формою організації навчально-виховного процесу є і залишається урок.
Класифікація уроків раціональна і дає змогу чіткіше визначити цілі та завдання, структуру кожного уроку, мобілізацію учнів для успішного вирішення поставлених завдань.
Інноваційний педагогічний процес — цілісний навчально-виховний процес, що відображає єдність і взаємозв'язок виховання та навчання, який характеризує спільну діяльність співпрацею та спільною творчістю його суб'єктів, сприяючи найбільш повному розвитку і самореалізації особистості учня.
Загальні вимоги до сучасного уроку:
• озброювати учнів свідомими, глибокими, міцними знаннями;
• формувати в учнів міцні навички та вміння, що сприяють підготовці їх до життя;
• підвищувати виховний ефект навчання на уроці, формувати в учнів у процесі навчання риси особистості;
• здійснювати всебічний розвиток учнів, розвивати їхні загальні та індивідуальні особливості;
• формувати в учнів самостійність, творчу активність, ініціативу як стійкі особливості особистості, вміння творчо вирішувати завдання, які трапляються в житті;