Сторінка
4

Навчальний процес

Таким чином, до результатів дидактичного процесу слід віднести:

- світогляд суб'єкта учіння, його світосприймання і світорозуміння;

- особистісні якості учня;

- систему його загальнонаукових і професійних знань, навичок, умінь і звичок;

- вміння творчо мислити;

- вміння вчитися, потребу самостійно набувати та постійно творчо поповнювати свої знання, вдосконалювати практичні та інтелектуальні навички та вміння;

- духовну, соціально-психологічну і професійну підготовленість.

Отже, з функціонально-соціологічної точки зору формування особистості учня в навчально-виховному процесі є головним його результатом. Суттєвий внесок у цей результат має зробити дидактичний процес. Показником цього результату є самоактуалізація учня в навчально-пізнавальній діяльності та його готовність до професійної діяльності й до виконання різноманітних соціальних ролей. Саме зміст виконуваних суспільних ролей учнем як особистістю утворює смисл та сенс життя. А якість цієї форми життєвої са-мореалізації особистості визначає міру її соціального буття. Доречною є думка польського вченого К. Обуховського: люди, котрих життя примусило займатися діяльністю, в якій вони не бачать сенсу, — це розчаровані в житті люди.

Стисло проаналізуємо процес опанування учнями знань, навичок та вмінь. Під знаннями розуміють сукупність засвоєних учнем відомостей, понять, уявлень про предмети і явища навколишнього світу й діяльності.

Учень опановує знання шляхом вивчення та обміркування певних явищ і закономірностей, що стосуються конкретної професійної діяльності.

Знання розподіляють на теоретичні та практичні.

Теоретичні знання розкривають сутність речей, явищ та подій. Вони є основою успішної практичної діяльності учня.

Практичні знання включають переважно відомості про використання тих чи інших предметів і ситуацій з конкретною метою.

Знання повинні характеризуватися глибиною, гнучкістю, дієвістю та міцністю, найголовніше — мають бути усвідомленими. Основні вимоги до цих характеристик розглянемо, грунтуючися на висловлюваннях видатних особистостей. Давньогрецький філософ Платон про глибину знань писав, що повна неосвіченість — не найбільше лихо, а ще гірше — нагромадження погано засвоєних знань.

Французький філософ Клод Гельвецій (1715—1771р.р.) підкреслював, що знання певних принципів легко відштовхує незнання деяких фактів. Тому важливе значення має гнучкість знань, особливо за екстремальних обставин.

Міцність професійних знань та їхня дієвість становлять основне завдання процесу навчання. Тому актуальними є слова Л.М. Толстого про те, як помилково думати, що всезнання є чеснотою. Важлива не кількість, а якість знань. Німецький педагог А. Дістервег писав, що хибні знання гірші, ніж незнання, і підкреслював, що не в кількості знань полягає освіта, а в розумінні та вмілому застосуванні того, що знаєш. Отже, міцні й дієві знання повинні характеризуватися повнотою змісту, системністю, докладністю, узагальненістю та високим ступенем їх засвоєння.

Актуальним є вислів Г. Сковороди про те, що нічого немає шкідливішого від людини, яка володіє знанням складних наук, але не має доброго серця. Вона всі свої знання використовує на шкоду.

Залежно від того, як учень оволодів знаннями, визначають такі рівні: знання-ознайомлення, знання-репродукції, знання-вміння і найвищий рівень — знання-трансформації. Останні характеризуються тим, що учень широко застосовує їх у практичній діяльності й творчо розвиває.

Практичне застосування знань забезпечує їх перехід у навички та вміння. Тому видатний педагог Я.А. Коменський у «Великій дидактиці» писав, що все має закріплюватися постійними вправами: навчання неможливо довести до досконалості без частих та особливо майстерних повторень і вправ.

У психології під навичкою розуміють дію, що сформована шляхом повторень і характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції та контролю.

Навичка формується на базі знань та простих умінь шляхом вправ. При цьому необхідно спиратися на усвідомлення учнем мети конкретної вправи, інакше вони можуть перетворитися на муштру. Польський письменник, педагог і лікар Януш Корчак (1878—1942р.р.) зазначав, що все досягнуте дресируванням, натиском, насильством є неміцним, невірним і ненадійним.

Виокремлюють такі види навичок:

- сенсорні (перцептивні, почуттєві) — здатність автоматично аналізувати сигнали, які надходять із навколишнього середовища (наприклад бачити, чути);

- розумові (інтелектуальні) — здатність автоматично вирішувати розумові операції, що мали місце раніше;

- рухомі — автоматизована дія на зовнішній об'єкт за допомогою рухів з метою його перетворення, яке здійснювалося раніше не один раз (наприклад кататися на лижах).

Знання основних етапів формування навичок дає змогу педагогу більш змістовно і цілеспрямовано організувати практичні вправи з учнями (табл. 1).

Високий рівень оволодіння знаннями та навичками, творче застосування їх у практиці визначається як уміння. А. Дістервег писав, що із знаннями повинно бути обов'язково пов'язане вміння — сумне явище, коли голова учня наповнена великою або малою кількістю знань, але він не навчився їх застосовувати, отже, про нього доведеться сказати: хоча він дещо знає, але нічого не вміє.

Уміння — це здатність робити що-небудь, зумовлена набутими знаннями та досвідом. На відміну від навичок воно функціонує під свідомим самоконтролем людини.

За ступенем складності виділяють просте і складне вміння. Просте вміння — це можливість застосовувати отримані знання на практиці. Це перший крок, тільки подальші тренування, практичні дії приводять до більш високого ступеня — до формування навичок. Отже, складне вміння виробляється на основі знань, простих умінь та навичок, як правило, шляхом тренувань, вправ, практичного виконання різних завдань. Воно не дає можливості виконувати складні дії, що потребують особливого контролю свідомості, але, на відміну від знань, простих умінь та навичок, має комплексну структуру, що дає змогу творчо застосовувати знання та навички у практичній діяльності відповідно до обставин.

Таблиця 1. Етапи формування навичок