Сторінка
4

Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі

Екологічне знання еволюціонувало одночасно з розвитком науки. На сучасному етапі воно стало антропологічним, а оскільки ми маємо справу з людиновимірними системами, то під природоцентричністю розуміємо природу як об’єкт, наділений властивостями суб’єкта.

Отже, екологічні глобальні проблеми сучасності є комплексними і загальними. Існують різні способи вирішення екологічних проблем. Одним з них є розвиток нового екологічного знання, який передбачає: створення екофілософії як квінтесенції екологічного знання та однієї із засад сучасного наукового дискурсу, що має стати світоглядною відповіддю на екологічні виклики сучасного світу; розвиток екологічного знання як однієї з основ діяльності людини щодо вирішення екологічних проблем; перетворення діяльності людини в екодіяльність завдяки запровадженню біосферосумісних виробництв; поширення екологічних знань і переконань через систему освіти.

Підсумовуючи, зазначимо, що на постнекласичному етапі розвитку екології відбулося певне зближення суб’єкта, об’єкта, засобів і методів дослідження екологічних проблем. Вони почали розглядатися у взаємозв’язку, що сприяло розбудові нового мислення щодо збереження життя на Землі, пізнання ціннісно-цільових орієнтирів суб’єкта наукової діяльності та його ставлення до соціальних цілей і цінностей у системі “Людина – Світ”.

Другий розділ “Світоглядний та методологічний вплив екологічного знання на сучасний освітній дискурс” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Становлення сучасного освітнього дискурсу” досліджуються світоглядно-педагогічні аспекти, рівні та ступені формування постнекласичної освіти, аналізується вплив різних філософських течій на розвиток антропологічних вимірів екологічної освіти в сучасному світі.

В роботі аналізуються праці В. Андрущенка, В. Крисаченка, В. Лутая, В. Огнев’юка та М. Култаєвої, в яких освіта розглядається як стратегічний фактор виживання людства, його подальшого стійкого та безпечного розвитку, а також як одна із засад подолання глобальних проблем, в тому числі й екологічних.

Автор розглядає концепції Г. Драйден і Д. Вос, які виокремлюють есенціальний, енциклопедистський, сенсуалістський, прагматичний та інтегративний підходи. Близькими до них є філософські теорії В. Самуельсона та Ф. Марковиць, що впливають на розвиток сучасних концепцій освіти – реалізм, прагматизм, екзистенціалізм. Українські дослідники М. Євтух та І. Волощук, аналізуючи гносеологічні аспекти філософських течій інструменталізму, неопозитивізму, феноменології, екзистенціоналізму та неотомізму, приходять висновку про їх пріоритетну роль у переосмисленні філософських засад сучасного освітнього процесу, оскільки в постнекласичний період накопичення, передавання та засвоєння наукового та філософського знання має відбуватися не у формі монологу, а діалогу й полілогу.

Усі ці підходи віддзеркалюють різноманітність та багатоаспектність сучасного педагогічного дискурсу, на тлі якого відбувається становлення екологічного світогляду, що реалізується саме через освіту.

У другому підрозділі ”Екологічні знання в освіті за доби постнекласичної науки” зазначається, що в постнекласичний період розвитку науки пропонується багато концепцій розвитку освіти. У дослідженні проаналізовано три сучасні філософські концепції, які можуть скласти підвалини екологічної освіти: холістичну, тоталогічну та синергетичну.

З розробленої холістичної концепції щодо розвитку екологічної освіти випливає положення про те, що екологічна освіта має бути заснована на принципі “випереджаючого відображення”, який передбачає виховання людини як суб’єкта усвідомленого управління функціонуванням системи “суспільство – природа”. Холізм наполягає на перевтіленні людини з випадкового та стороннього спостерігача на необхідного та активного діяча. Однак недоліком “педагогічного холізму” є втеча від реальних питань фрагментарності світу та уникнення нагальних проблем культури.

Постнекласична освіта в тоталогічному варіанті ґрунтується, зокрема, на світоглядній позиції, згідно з якою людина і світ не існують відокремлено одне від одного, і ця нероздільна цілісність стає не тільки центром загальнотеоретичного осмислення світу, але й підґрунтям вибудовування освітніх систем. У цій концепції виділяються такі риси освітнього процесу, як америчність і сизігійність, що, на наш погляд, є близькими до синергетичного розуміння освіти.

Синергетика дає можливість певним чином переосмислити становлення та значення самої освіти, сприяє виробленню альтернативних шляхів її подальшого розвитку. Ноосферизація мислення може сприйматися як певний атрактор, до якого притягуються освітні, екологічні, соціальні та біоетичні складові. Макроетика, яка є певним регулятором у ноосферному просторі, також може сприйматися як можливий провідний атрактор. Екологічне і синергетичне мислення взаємопов’язані. Екологічне мислення розглядає здебільшого взаємозв’язок у системі “організм – середовище”, синергетичне – показує, яким чином відбуваються процеси самоорганізації в системі “організм – середовище”.

Аналіз холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку постнекласичної системи освіти показав взаємодоповнюваність цих підходів і можливість комплексного їх використання в сучасній екологічній освіті й екологічному вихованні. Вони забезпечують узгодженість етичних, гуманітарних, природничих та соціальних наук, що сприятиме найбільш повній коеволюції людини та природи. Саме надавши пріоритетності етичному виміру, людство може вирішити глобальні проблеми шляхом екологізації освіти та виховання, використовуючи при цьому постнекласичні методологічні підходи та напрямки (через полілог і діалог).

У третьому підрозділі “Етичний вимір сучасного екологічного знання” обґрунтовується актуальність і необхідність розширення етичного знання до рівня макроетики як методології постнекласичної освіти. Об’єднання різних аспектів етики, біоетики, медичної етики та деонтології, екологічної етики та етики відповідальності як невід’ємних складових у цілісну наукову картину світу можливе тільки за умов знаходження та відкриття загального, яке лежить в основі повсякденного життя людини, і наукового концепту як результату наукової діяльності. Тому макроетику треба вивчати й використовувати в практичній діяльності людини. А це все можливо завдяки розвитку постнекласичної освіти, яка головним своїм компонентом визнає екологічний моральний імператив, отже, сприятиме, у свою чергу, становленню екологічної свідомості внаслідок екологізації освіти і виховання та виробленню в подальшому ноосферного мислення.

У четвертому підрозділі “Кордологізм української екософії як принцип становлення вітчизняної освіти” зазначається, що українська нація має глибокі й міцні корені – свою культуру, мову, історію, але й спільні інтереси. Вивченню національних особливостей українців присвячені праці П. Грабовського, Л. Українки, М. Хвильового, Т. Шевченка та ін. Екологічна постнекласична наука, включаючи елемент людиновимірності, має розкривати положення про те, що людина – це не абстрагований суб’єкт, вона має свої традиції, історію, психологію, національні особливості. Нами проведено аналіз проблеми екологізації освіти, яка об’єктивується в українському просторі з урахуванням національних особливостей українського народу, які, у свою чергу, впливають на становлення світогляду сучасного українського суспільства. Специфіку української ментальності обумовлює також фактор природно-географічного середовища. Таким чином, екофільність українського етносу орієнтує українців на дотримання законів природи через ідеї кордоцентризму і в наш час розвивається до принципу кордологізму.