Сторінка
4

Використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів

Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна «висівати» слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.

Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж шлюзувати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитини сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Свої уроки В.О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи.

В.О. Сухомлинський радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй.

Видатний педагог говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший.

У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству.

Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми.

Підсумовуючи вищезазначене, скажемо, що природоохоронну роботу доцільно проводити безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів, базуючись на принципах нероздільного зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності та індивідуального підходу. Для розвитку природо-пізнавальних інтересів учнів потрібно використати деякі методичні прийоми: різноманітні за тематикою спостереження, конкретні наукові дослідження, комплексні на між предметній основі екскурсії, дискусійне обговорення окремих тем, оформлення їх у вигляді кіно-, фотоматеріалів, рефератів, кращих наукових робіт, які будуть представленні на відповідних наукових конференціях.

Для підготовки вчителів з природоохоронної освіти і виховання учнів необхідно підготувати та підібрати, тісно пов’язані з проблемами екології в цілому і, зокрема, в нашій державі і рідному краї. Роботу вчителів слід спрямувати на з'ясування ролі наукових знань як продуктивної сили суспільства, стимулювання навчальної діяльності учнів, на формування в них переконання, що прогрес суспільства в цілому неможливий без екологічної свідомості кожної людини на Землі.

Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання

Процес розвитку людської цивілізації на початку третього тисячоліття супроводжується глибокими кризовими явищами. Все більшої гостроти та актуальності у сучасну епоху набувають екологічні проблеми, які тісно пов’язані з широким колом технологічних, суспільних, соціально-моральних та інших питань, що потребують негайного вирішення. Сучасні тенденції економічного, науково-технічного та соціального розвитку суспільства являються основою для ствердження, що базовою причиною існуючої кризи є домінування антропоцентричної екологічної свідомості. Тобто екологічна криза – це, перш за все, криза світоглядна, філософсько-ідеологічна. Тому для виходу із неї потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура та свідомість.

Потрібно зазначити, що у плані формування екологічно свідомої особистості велика роль належить учителю. Це він, маючи певну теоретичну, методичну та методологічну підготовку, з огляду на повсякденну практику спілкування з тими, кому передає свої знання, стає тією суспільною силою, яка спроможна вплинути на ситуацію. Проте, як свідчить практика, вчитель початкових класів недостатньо підготовлений до здійснення таких завдань у сучасних умовах. Тому проблема формування екологічної свідомості студентів – майбутніх педагогів набуває особливого значення.

Зазначена проблема є предметом дослідження багатьох вчених. Так, на сучасному етапі вивчені різноманітні аспекти екосвідомості. Значну розробку отримали питання визначення, типології та інтерпретації даного феномену (Р. Біджієва, А.М. Галєєва, М.Г. Васильєв, І.Л. Курок, Ю.Г. Марков, М.М. Мохсеєв, О.І. Салтовський і т.д.), ролі екологічної свідомості в оптимізації взаємовідносин суспільствак і природи (Г.О. Бачинський, О.О. Гусейнов, Р.С. Кар пінська, Г.В. Платонов, Д.О. Чураков тощо), рівнів відображення екосвідомістю суспільного буття, зв’язку досліджуваного явища з екологічною діяльністю (Е.Р. Барбашина, Е.В. Гірусов, А.М. Кочергін, Ф.Я. Палінчак). Досліджені також психологічні основи екологічної свідомості (А.А. Алдешева, Д.Ф. Глеба, С.Д. Де рябко, А.М. Льовочкіна, В.І. Медвєдєв, Ю.П. Ожогов, В.О. Скребець, С.В. Шалей, В.А. Ясвін). Питання формування та розвитку екосвідомості майбутніх вчителів розглядали В.В. Глєбов, А.М. Кмець, О.Б.Плохотнюк, Т.І. симонова, О.В. Федюк та інші. Однак, на сьогоднішній день мало вивчена природа екологічної свідомості, її структура, типи та система екологічних потреб, на основі яких вона формується та розвивається. Розгляд та дослідження саме цих питань і дасть змогу здійснювати процес формування даного феномену більш ефективно.

Екологічна свідомість як специфічна, самостійна форма суспільної свідомості виникла в ХХ столітті як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства і природи в цілому. Однак в останній час серед науковців ведеться гостра полеміка щодо питання правомірності виділення досліджуваного явища в окрему форму суспільної свідомості. Так, одні автори вважають, що екологічна свідомість розчиняється в інших формах суспільної свідомості і не є самостійним утворенням. Екологізація підлягає не будь-яка окремо взята область. Зміни охоплюють суспільну свідомість на всіх її рівнях і у всіх її проявах (Е.Р.Барабашина, Ю.М. Манін та ін.). Так, М.М. Кисельов, В.Л. Деркач, Т.В. Гардашук та інші навіть зазначають, що «…термін «екологічна свідомість» в сфері його вживання є непотрібним, бо він не прояснює, а лише заплутує суть справи». Прихильники даної позиції вважають, що необхідно формувати не окрему структуру в системі суспільної свідомості, а обов’язкову присутність у всіх сферах свідомості екологічної проблематики.

Інші дослідники вказують на правомірність виділення даного феномену в окрему форму суспільної свідомості (Р.У. Біджієва, О.С. Бродська, Т.П. Казначеєва, А.Н. Кочергін , Н.В. Малиновська, Г.К. Овчинніков, О.П. Шевцов та ін.). Вони пов'язують специфічне положення екологічної свідомості з рівнем теоретичного знання та наділяють її загальними рисами, характерними для будь-якої форми суспільної свідомості. З точки зору категоріального аналізу прихильники цієї думки роблять висновок, що можна розглядати дане явище як самостійну форму суспільної свідомості поряд з політичною, релігійною науковою і т. д.