Сторінка
2

Педагогічна майстерність вчителя

соціальна компетентність (social competence) - здатність брати відповідальність, співпраця, ініціатива, активна участь, відкритість до світу та відповідальність за навколишнє середовище, уміння працювати в команді (що охоплює традиційне поняття робочої етики) та здатність спілкуватись;

методологічна компетентність (methodological competence) - є вимогою для розвитку предметної компетентності, означає гнучкість, самоспрямоване навчання, здатність до незалежного розв'язання проблем, самовизначення.

У визначенні понять компетентностей бельгійські експерти виходять із визначення таких критеріїв, що їх характеризують багатовимірність прозорість багатофункціональність.

соціальні компетентності - активна участь у житті суспільстві, багатокультурний вимір і поняття рівних можливостей;

комунікативні компетентності - наполегливість, уміння відповідати за себе та зрілі рішення, уміння співпрацювати;

мотиваційні компетентності - здатність до винахідництва та до навчання, творчість і винахідливість, гнучкість та адаптивність.

Згідно з фінськими авторами (Отала, 1996), основні підходи до поняття ключових компетентностей дозволяють зробити такий їх розподіл:

пізнавальна компетентність - знання та навички, уміння оперувати в умовах змін і вмотивованість;

соціальна компетентність - здатність до співпраці, розв'зання проблем, взаєморозуміння;

педагогічні та комунікативні компетенції - здатність до оперування інформацією, до навчання;

стратегічні компетентності - мати орієнтацію на майбутнє.

Німецькі педагоги визначили головні типи фундаментальних компетентностей так:

навчальна компетенція - інтелектуальні, методологічні або інструментальні ключові знання;

соціальні компетентності - здатність розв'язувати конфлікти, співпраця, робота в команді;

ціннісні орієнтації - соціальні, демократичні й індивідуальні, що досягаються завдяки вмінню жити у громаді та поділяти демократичні цінності.

Ключові компетентності, що їх ідентифікують педагоги Нідерландів, тісно пов'язані з визначенням загальноосвітніх цілей: розвиток особистості, підготовка особистості до ринку праці, розвиток відповідального громадянина. Виходячи з названих цілей, у країні було обговорено переліки компетентностей, ключовими серед яких було визначено:

здатність до самонавчання;

впевненість та уміння обирати напрямок розвитку;

вміння розв'язувати проблеми, застосовувати різні альтернативи для дії, грати різні ролі, співпрацювати та знаходити творчі рішення;

компетентності для ефективного набуття нових здібностей - основні академічні компетентності, аналітичні здібності, здатність до навчання, вміння концентруватись.

Російські вчені визначили сучасні педагогічні компетентності такі, як:

методологічні - модернізація освіти призводить до трансформації інформаційно-контролюючої педагогічної позиції вчителя на користь фалісітаторської, особистісно зорієнтованої, підтримуючої;

інформаційні - особливість сучасного стану визначена сутністю конфігуративної культури (М. Мід), коли вчителі і учні вчаться разом, опановуючи нові знання і компетенції;

соціальні - розбудова демократичного суспільства веде до зростання ролі і значущості суспільних організацій в житті країни, уміння працювати в команді, вибудовувати свої стосунки з іншими людьми, корпоративності;

культурологічні - культура діалогу та діалогу культур, толерантність, солідарність, спільне існування у світі без війн тощо.

Українські вчені О. Крисан, О. Овчарук, О. Пометун, О. Локшина, О. Савченко вважають, що компетентності є своєрідними комплексами знань, умінь і ставлень, що набуваються в навчанні й дозволяють людині розуміти, тобто ідентифікувати та оцінювати в різних контекстах проблеми, що є характерними для різних сфер діяльності.

У досвіді країн, які реалізують компетентнісний підхід до змісту освіти протягом декількох років, можна спостерігати спільні тенденції, насамперед спроби розробити певну систему професійних компетентностей педагогів.

Зважаючи на характер і особливості педагогічної діяльності таку систему складають групи ключових компетентностей:

соціальні - пов'язані з оточенням, життям суспільства соціальною діяльністю особистості педагога;

мотиваційні - пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості педагога;

функціональні - пов'язані зі сферою знань, умінь і навичок оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом.

У наш час у науці відсутній однозначний підхід до визначення понять «компетентність», «професійна компетентність». Вчені визначають професійну компетентність як певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно й відповідально, як оволодіння людиною здатністю й уміннями виконувати визначені професійні функції (А. Маркова); як професійну готовність та здатність суб’єкту праці до виконання задач і обов’язків щоденної діяльності (К. Абульханова); як наявність спеціальної освіти, глибокої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення власної науково-професійної підготовки (В. Зазикін та А. Чернишова); як потенційну готовність розв’язувати задачі зі знанням справи (П. Симонов). На думку науковців, показниками професійної компетентності є загальна сукупність об’єктивно необхідних знань, умінь та навичок; уміння правильно їх застосувати під час виконання своїх функцій; знання й прогнозування можливих наслідків певних дій; результат праці людини; практичний досвід; гнучкість методу; критичність мислення; а також професійні позиції, індивідуально-психологічні якості й акмеологічні інваріанти.

Дослідник В. Адольф стверджує, що "професійна компетентність – це складне утворення, що вміщує комплекс знань, умінь, властивостей і якостей особистості, що забезпечують варіативність, оптимальність та ефективність побудови навчально-виховного процесу". Вчений Д. Савельєв вважає, що професійна компетентність може бути окреслена як здатність посадової особи успішно реалізувати (вирішувати) завдання, що відносяться до її компетенції. Близьким до такого тлумачення професійної компетентності є визначення науковця В. Весніна, який окреслює професійну компетентність як здатність працівника якісно й безпомилково виконувати свої функції, як у звичайних, так і в екстремальних умовах, успішно опановувати нові знання й швидко адаптуватися до змінних умов. Пов’язування професійної компетентності з властивостями, якостями, новоутвореннями особистості є характерними для наукових праць Н. Яковлевої, Л. Анциферової, Д. Завалишиної, Є. Рибалко. Дослідник В. Кричевський визначає професійну компетентність як сукупність певних ознак: наявність знань для успішної діяльності; усвідомлення значущості вказаних завдань для майбутньої професійної діяльності; набір операційних умінь; володіння алгоритмами вирішення професійних завдань; здатність до творчості у вирішенні професійних завдань. Вчений виділяє чотири види професійної компетентності: функціональна (реалізація професійних знань), інтелектуальна (здатність до аналітичного мислення й комплексного підходу до виконання своїх обов’язків), ситуативна (діяльність залежно від професійної ситуації), соціальна (реалізація комунікативних та інтеграційних здібностей).