Сторінка
2

Методика ознайомлення учнів 1–4 класів з мистецтвом художньої кераміки

- теоретичний: метод аналізу та синтезу, вивчення та узагальнення мистецтвознавчої, народознавчої, методичної літератури;

емпіричний: вивчення зразків української кераміки гобелену, опрацювання технологічних прийомів ліплення з глини та випалювання, спостереження, перегляд учнівських робіт, бесіди з учителями та школярами.

Структура дипломної роботи включає теоретичну та практичну частину. Теоретична частина - вступ, два розділи, висновки, список літератури, додатки; практична – декоративні керамічні іграшки.

У вступі обгрунтовано вибір теми дипломної роботи, оприділено актуальність та сучасний стан досліджуваної проблеми, визначено мету, об'єкт, предмет дослідження, подано завдання дипломної роботи та вказано методи дослідження.

У першому розділі – “Кераміка як вид декоративно-прикладного мистецтва” проаналізовано основні етапи розвитку традиційної народної кераміки, типи та функціональне призначення керамічних виробів, зроблено історичний огляд народної керамічної іграшки.

У другому розділі – “Методика проведення занять ліплення в початковій школі” охарактеризовано матеріали та техніки створення кераміки малих форм, розкрито методику проведення занять ліплення, процес створення керамічної іграшки.

У висновках сформульовано основні результати опрацювання та дослідження проблем і питань, які розв'язувалися в ході науково-методичного дослідження, вказано на значимість та актуальність даної теми в системі сучасної освіти.

Додатки включають ілюстративний матеріал – зразки кераміки малих форм народних та професійних майстрів; ескізи керамічних іграшок та фотографії закінчених виробів з глини. Робота в матеріалі – теракотові фігурки – додаються до теоретичної частини дипломної роботи.

Апробація. Результати наукового дослідження заслуховувалися на науковій студентській конференції, під час проходження педагогічної практики на ІУ та У курсах були проведені уроки ліплення керамічної іграшки в 3 – 4 класах.

Історія розвитку української кераміки

Освоєння людиною глини — першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення місткостей (посуду) та магічно-ритуальних фігурок — припадає на епоху палеоліту. Гончарне виробництво первісних культур виходило переважно з практичних потреб. І лише згодом, внаслідок удосконалення технології, черепок став тоншим, Урізноманітнюється форма, звертається увага на зовнішнє оздоблення.

На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стильових відмін. Перший має ярості одноманітні форми горщиків і мисок, розписаних прямолінійно-геометричними мотивами у вигляді горизонтально-лінійних, ялинково-діагональних та інших мотивів, вкритих наколками або відтисками гребінця — поширений на півночі та лівобережжі України. Другий відзначається різноманітністю типів і форм посуду, декорованого червоною, білою або чорною фарбами, переважно спіральними і меандровими мотивами орнаменту — поширений на правобережжі України, Подунав'ї та Балканах.

Майстри ранньослов'янської кераміки (середина І тис.) користувалися ручним гончарним кругом, що давало їм змогу виготовити тонкостінні вироби урізноманітнених форм. Такі вироби рясно оздоблені рельєфом і штампиковими візерунками у вигляді кружалець, ромбів, трикутників, дужок тощо.

Високим художнім рівнем форми і засобами орнаментування відзначалися вироби черняхівської темно-сірої кераміки кухонного, столового і тарного призначення. До окремої групи слід виділити ритуальний посуд, котрий виготовляли з особливою ретельністю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. На думку вітчизняного вченого Б. О. Рибакова, таємничі знаки на чарі з Лепесівки і глечику з Ромашівки є не просто прикраси, а найдавніший східнослов'янський календар, що містить основні місяці хліборобського циклу.

Інтенсивний розвиток кружальної кераміки у III—VI ст. змінюється її занепадом у VII—IX ст. Майже зникають традиції високохудожньої черняхівської кераміки, збіднюється асортимент, спрощується форма виробів. З незрозумілих причин майстри перестають користуватися гончарним кругом, задовольняючись кухонним посудом, виготовленим стрічково-ліпною технікою. Дехто зі вчених пов'язує занепад гончарства з виникненням деревообробного токарства і витісненням гончарних виробів зручним дерев'яним столовим посудом та виробами повсякденного вжитку.

З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово збільшується кераміка, виготовлена на крузі, особливо в містах. На виробах появляється спочатку непрозора, а згодом прозора полива.

Найважливішою типологічною групою посуду, що знайдені на території західної України, були горщики для приготування їжі. Вони мали кілька типів, котрі різнилися розмірами, співвідношеннями плічок до висоти та особливостями ритованого декору (в основному зосереджується на плічках у вигляді ліній та нескладних відбитків).

З другої половини X ст. керамічний посуд і глиняні плитки покривають кольоровою прозорою поливою. У наступних століттях виробництво поливаної кераміки збільшується. Виникає поліхромний розпис глухими поливами (емалями) мисок, чаш тощо. Наприклад, чашу, розписану кольоровими емалями, знайдено під час розкопок 1931 р. на давньоруському поселенні XI ст. на березі Таманської затоки. У центрі чаші міститься світлий круглий медальйон із зображенням двох птахів обабіч дерева життя. Прийоми розпису нагадують так звану перегородчасту емаль, де замість металевих переділок наведені чорні контури, а чисті поля заповнені синьою, жовтою, зеленою, білою і чорною емалями. Подібні зразки творів знайдені в Києві і Гньоздові. У XII ст. форми посуду набувають присадкуватої і опуклобокої тектоніки.

Названі нові тенденції у розвитку кераміки Київської Русі характерні насамперед для міських центрів гончарства, тоді як сільські провінційні осередки зберігали давні традиції у формуванні виробів та їх оздоблення.

Щоденний і святковий посуд Київської Русі XII—XIII ст. відзначався багатством і різноманітністю форм, виготовлений на ножному крузі та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Українська кераміка післямонгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузі, випалювалась у двох'ярусному горні, тобто це продукт значно вищого ремісничого виробництва. Удосконалення технології дало змогу створювати тонкостінний посуд нових форм. Основні типологічні групи виробів цього періоду — горщики, дзбанки, миски, кухлики та ін.— мають все ті ж найменування виробів, що були в Київській Русі. Однак типів в окремих групах значно більше.

У XIV ст. переважно виготовляли сірі вироби, дешеві й зручні для приготування страв, їх оздоблювали лощенням (гладженням) і дерев'яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, листочками тощо. Загальна композиційна схема декорування посуду нічим не вирізнялася від композиції попередньої епохи: стрічковий орнамент певної ширини розташований у верхній частині виробу.

У XV—XVI ст. із застосуванням свинцевої поливи зеленого й жовтого кольорів усе частіше з'являється посуд з різноколірним черепком та поліхромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували і лише згодом нею поливали частину або повністю весь виріб.