Сторінка
3

Формування в учнів трудової культури засобами народознавства

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці.

Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, «господарюють»: готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

Провідними засобами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогіці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці. Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків.

Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги: подбати про вдалий початок роботи («Добрий початок – половина справи»), працювати енергійно («Робить, як мокре горить»), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів («Вовків боятися – в ліс не ходити»), доводити розпочате до кінця («Кінець – справі вінець»).

Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими. Гармонія – природний стан людини. Не можна жити не працюючи.

Хліб увійшов у життя, як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе: «без хліба – худа бесіда», «без хліба не до обіда», «хліб – батько, вода – мати». Хліб – джерело життя. Він приносить у сім’ю достаток і радість («Хліб на столі, то й стіл престіл, бо як хліба тільки, то й стіл – дошка»)

Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині при прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом – сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Той, хто заходив до хати – сусід, родич чи знайомий, мав у кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей.

Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів виховного впливу з метою формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, хліборобської професії, залучення дітей з раннього віку до сільськогосподарської праці. Із землею народна педагогіка пов’язує всі свої заповітні надії і сподівання. Тому серед численних добрих народних побажань чільне місце займає вислів доброзичливості «Будь здорова, як вода, а багата як земля!» Земля – найцінніше з усіх природніх багатств, якими дано нам володіти. Адже вона наша годувальниця. Від того, як ми до неї ставимося, як бережемо її, на скільки вміємо, дбайливо на ній господарюємо, величезною мірою залежить наше благополуччя.

Питання виховання «господарської культури» молодших школярів

Дуже важливе питання у трудовому вихованні школярів є дбайливе ставлення до історико-культурних надбань та навколишнього природного середовища.

Це питання загострює Закон України «Про працю», «Про освіту». До них належить і виховання «господарської культури».

Під «господарською культурою» розуміємо якості людини, що визначають характер і результативність її господарської діяльності, її ставлення до природних багатств, предметів, засобів і продуктів людської праці, психологічну готовність і здатність оберігати та примножувати матеріальні і духовні цінності. У вихованні цих якостей важливу роль покликана відіграти загальноосвітня школа.

У своєму авторефераті «Педагогічні передумови виховання господарської культури молодших школярів Олена Богданівна пише: …«Господарське виховання дітей та молоді складає одну з найактуальніших проблем української народної педагогіки. Особлива увага тут акцентується на вихованні «дбайливого господаря», оскільки слово «господар» або «газда» (як говорять подекуди у західних областях України характеризує найкращі особистісні та громадські цінності людини.

«Як засвідчує досвід, ефективними педагогічними засобами у процесі виховання «господарської культури» у дітей служать 1) бесіди, розповіді, казки, легенди, оповідання, загадки, прислів’я, ігри, ребуси, кросворди та інші засоби народознавчого змісту. Розв’язання різного роду задач господарсько-економічного спрямування (з використанням ілюстрацій, числових даних, ситуативні задачі та ін.). Залучення учнів до посильних господарсько-трудових доручень, пов’язаних із купівлею продуктів харчування, доглядом за кімнатними рослинами та домашніми тваринами, самообслуговуванням (догляд за одягом, взуттям, прибиранням приміщення та ін.), виготовлення годівниць для птахів, надавання допомоги молодшим братикам і сестричкам та іншим членам родини тощо).

Результативним формам організації позаурочної виховної роботи виявились гуртки, клуби за інтересами, які ми назвали «Господарочка» (для дівчаток), «Маленький господарик (для хлопчиків), «Умілі руки», де особливу увагу вчителі та вихователі приділяли оволодінню учнями початковими елементами «господарності», економному використанню матеріалів, часу, власних зусиль, охайності та відповідальності. Гурткові форми позаурочної форми роботи є дієвими й у плані ознайомлення школярів з типовим для кожного регіону України, творами декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема, з писанкарством та вишиванням…»

Підсумовуючи вище згадані положення роблю висновок: трудове виховання – це найважливіший елемент виховання людини. Праця виховала людину. Віковічне зростання людського роду вдосконалювала його, привело до вершин розвитку науки і техніки.

Щоб дитина виросла повноцінним громадянином, з перших днів життя необхідно привчати її до праці.

Український народ відзначається великою працьовитістю свій досвід у вихованні нової людини, наш народ залишає у прислів’ях, піснях, приказках. Повернення до духовного коріння народу та світової педагогічної гуманістичної думки ставить у центрі нашої уваги особистість учня з його здатністю до розвитку та саморозвитку. Тому нашим обов’язком є вглиблюватися і вивчати народні скарби труда і культури.

Праця створює людину. Вона є першоосновою людського життя. Без праці не може існувати і розвиватися людське суспільство, вдосконалюватися людина, її здібності й природні задатки.