Сторінка
4

Музична освіта в Японії та Україні

Що стосується підготовки професійних музикантів, то в 1887р. була започаткована Токійська музична школа (яка в 1949р. перетворилась у музичний відділ Токійського національного університету вишуканих мистецтв і музики), після чого почалось відкриття приватних музичних шкіл, попередниць сучасних приватних інститутів, в таких головних містах, як Токіо і Осака. Професійна музична освіта уходить своїм корінням в дуже розповсюджене домашнє музичне навчання дітей, існує багато приватних курсів, великих та малих, для допомоги у здійсненні домашнього навчання. Найбільш помітними серед них є Дослідницький інститут виховання таланту Судзукі Синьїті и Музичний клас Тохо. Серед навчальних закладів: Музична академія ("Сендеокуґакуен"), Вища музична школа "Тохо", Музична школа Кунітаті, музичне відділення при університетах Токіо, Осаки й інших міст; науково-дослідна робота проводиться в Японській академії музикознавства; товариство музики 20 століття сприяє виконанню сучасної музики, проводить музичні фестивалі. Зберігається звичай виконання музики й танців під час традиційних свят.

Сучасне музичне життя Японії багато в чому визначається діяльністю великої кількості організацій і товариств. У Токіо знаходяться японське відділення міжнародних музичних товариств, Міжнародного фонду мистецтв та інші. У Японії функціонують: оперні трупи "Фудзівара каґекідан" і "Ніккікай", ансамбль камерної опери "Сіцунай каґекідан"; близько 20 симфонічних оркестрів (8 - у Токіо); камерно-інструментальні ансамблі, у т.ч. Токійський струнний квартет; хорові колективи тощо. Значну роль грають колективи традиційного музично-театрального мистецтва: Оркестр гагаку імператорського палацу "Сіґенкан", оркестр народних інструментів "Ніппонія", трупи Національного тетру.

Сьогодні в Японії на вершині всіх музичних концертних груп знаходиться симфонічних груп оркестр Эн-ЭйЧ-Кэй в Токіо (Японська радіокорпорація). В Токіо та інших великих містах нараховується досить велике число професійних оркестрів, немало також любительських. Існує багато концертних колективів, які виконують камерну музику, і у яких багато послідовників. Участь в хорових виступах і духових оркестрах також дуже популярна. Підраховано, що декілька сотень тисяч людей різного віку займаються співом в якості учасників хору в початкових середніх школах і університетах, а також в інших самодіяльних колективах.

В Японії є також любителі опери, постановка опери являється нелегким ділом, оскільки японські театри, як правило, не мають потрібних умов для таких заходів. Що стосується створенню музики в західному стилі, то в японському музичному світі в цій області активно багато композиторів, включаючи такі всесвітньо відомі імена, як Такэміцу Тору.

Міжнародне визнання отримали деякі японські диригенти, наприклад Одзава Сэйдзі, теперішній музичний директор Філармонії Бостона в Сполучених Штатах, і Вакасугі Хіросі, який диригував багатьма європейськими оркестрами, а також Івакі Хіроюкі и Акіяма Кадзуйосі. Не менш відомі поза межами Японії піаністи Сонода Такахіро и Утіда Міцуко, скрипалі Это Тосія и Усіода Масуко, вокаліст Адзума Ацуко.

Таким чином, можна зробити висновок, що музичне життя Японії дуже насичене. Музичне виховання дітей здійснюється від самого народження. Професійна музична освіта здійснюється на дуже високому рівні на музичних відділеннях міст Токіо та Осаки. В Японії ведеться дуже ґрунтовна науково-дослідна робота з музики, яка проводиться в дослідницьких інститутах.

Форми й методи музичного виховання в Україні

Під методами музичного виховання розуміють взаємовідносини педагога і дітей, які дають змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодіти практичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностей.

Методи музичного виховання-це різноманітні засоби спільної діяльності вихователя і дітей, де ведуча роль належить педагогу. Розвиваючи фантазію, емоціональні почуття, музичне мислення, вихователь намагається, щоб спілкування з мистецтвом викликало у дітей почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню активності й самостійності.

Широке творче застосування вихователем методичних прийомів та їх компонування збагачує методику музичного виховання в цілому, індивідуалізує її, остерігає від встановлених штампів, допомагає творчо працювати.

Художнє виконання твору як особливий метод привчання дитини до музичного мистецтва.

Привчання дитини до музичного мистецтва здійснюється самою музикою. Але музику треба почути, і це можливо тільки завдяки виконавцю. До нього і пред’являються високі вимоги виконання. Важливо, щоб перше спілкування дитини з музикою в дні раннього і дошкільного дитинства запам’яталось для нього світлою радістю, визивало позитивні емоції, потреба повторної зустрічі з прекрасним. Пізніше, у старшому віці, спілкування з музикою приймає нові, більш важкі форми: емоціональної обізнаності, пізнання ідеї і змісту твору, переосмислення художньої музичної форми, виділення улюблених творів, більш поглибленого співчуття художнім образам. Поступово виникає перехід від першого радісного сприйняття музики до радості найпростішого виконання, а в більш старшому віці, у співвідношенні з розвитком музикальності і розширенням можливостей, до виконавської і творчої музичної діяльності. Цей важливий процес обумовлюється з самого початку майстерністю виконання музичних творів вихователем-музикантом, його високою професійністю, емоціональним відношенням до музичного твору, проникненням в його ідею, образи. Педагог, який володіє даром художнього виконання музичних мініатюр для дітей, може зацікавити їх, чути їх почуття та думки, визвати відповідне відлуння серця. Він може бути певен, що дитина потягнеться до мистецтва і назавжди буде зв’язана з музикою. Вихователь – посередник між композитором і дітьми. Він доносить до дитини твір в його первозданній красі. Тому, йому необхідно зрозуміти, почути, вникнути, поглибитися у зміст музичного твору, його ідею, відчути настрій. У виконанні музичного твору повинно бути єдність замислу композитора і виконавця.

У кваліфікованому виконанні вихователя звучать твори, які правдиво відображають оточуючий світ дитини. Вони містять багатогранну гаму відтінків, які викликають у дітей співзвучний їм настрій: величність, ліричність, веселість, сум, співчуття, гумор, бадьорість, радість.

Різноманітність музичних художніх образів, зміна їх емоціонального колориту надає поглиблений виховний на дітей, викликає різні почуття, думки, роздуми, дає можливість пережити нехай швидкі, але яскраві емоції, які збагачують внутрішній світ дитини. Необхідно особливо підкреслити, що виконавська майстерність педагога, його вільне володіння інструментом залежить від того, як він грає для дітей музичні твори - напам’ять або по нотах. Для того, щоб зберегти необхідний контакт зі своїми маленькими слухачами, слідкувати за динамікою сприйняття ними музики, бажано бути вільним від нот і грати напам’ять, майже не дивлячись на руки, частіше звертаючись до дітей. Слухаючи музику,вони повинні бачити обличчя вихователя, його очі, посмішку – почувати з ним емоційне спілкування. Таке виконання викликає у дітей відповідну радісну реакцію, захоплення, любов до музики і музичних занять.