Сторінка
6

Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

Це призначення соціальної педагогіки як науки закладено в її предметі. Не дивлячись на різноманітність непорозуміння об’єктивно – предметної області соціальної педагогіки, більшість спеціалістів сходяться в тому, що об’єктом соціальної педагогіки розглядається педагогіка відносин у соціумі цілісна система соціальних відносин, а її предметом – процес педагогічного впливу на соціальні взаємодії індивіда протягом усіх вікових періодів життя і в різних сферах його мікро середовища, його багатогранної соціальної життєдіяльності, на всю сукупність соціальних відносин.

Таким чином, основним призначенням соціальної педагогіки як галузі науки, що має в якості свого об’єкту цілісну систему соціальних взаємодій людини, є реалізація наступних завдань:

- закласти основи педагогічного мислення в різних суб’єктах соціуму, акцентуючи особливу значимість і сучасній соціальній ситуації використання і розвитку людського ресурсу як головної цінності країни;

- формувати здібності та вміння розуміти в соціальній практиці ефективні рішення, адекватні конкретним особистісно–середовищним ситуаціям;

- розробляти реальні механізми використання і приведення в рух потенціалу людського ресурсу, опираючись на відповідну мотивацію, яка ініціює діяльність людини (сім’ї, групи), відповідає її (їх) потребам і керує цією діяльністю;

- повноцінно використовувати можливості сім’ї, інших соціальних інститутів, мікросередовища особистості і соціуму в цілому в забезпеченні турботи про права особистості, розвиток її інтересів і можливостей, захисту духовності людини і підвищення якості життя.

Як наука, яка входить в структуру людинознавчих наук, соціальна педагогіка відтворює у неповторному конкретному значиме загальне. І як науковий напрямок, і як область практичної діяльності, і як освітня галузь вона здійснює масштабний комплекс різних соціальних функцій багаторівневого підходу, багатогранних за своєю суттю. Вся сукупність цих соціальних і наукових функцій орієнтована на соціально – педагогічну підтримку населення в становленні нових цивілізованих умов життя, що забезпечують культурну взаємодію і спілкування, духовне самовизначення і індивідуальне соціокультурне усвідомлення.

Будь – яка наукова галузь повинна виробляти свої, специфічні інструментальні механізми взаємозв’язку з практикою, здійснювати вплив на розвиток практики, соціальну педагогіку ми відносимо до ряду наук, які мають діяльніший характер такого механізму. Опираючись на знання ряду інших наук (філософія, соціологія та інші), вітчизняна соціальна педагогіка володіє достатньо відпрацьованими на практиці механізмами впливу на соціальні відношення, в якості якої виступає соціально – педагогічна діяльність, яка має свою специфіку, характерне саме для педагогіки соціальної як самостійної галузі наукових знань.

Ця специфіка полягає, перш за все, у тому, що як область практичної соціально – педагогічної діяльності соціальна педагогіка розглядає „особливість в середовищі”, „особливість в ситуації”, в системі соціальних відносин. Вона конкретизує положення загальної педагогіки і інших людинознавчих дисциплін в особистісно–середовищному контексті, вивчає людину в системі його соціальних відносин і впливу на їх гармонізації.

Соціальна педагогіка розглядає завдання, зміст, способи і засоби впливу на поведінку і на відношення людини в суспільстві, в різних умовах соціального життя, середовища. У цьому смислі поняття „соціальна педагогіка” правомірно інтерпретувати як педагогіку соціальної діяльності.

З позиції загальної теорії діяльності, яка розглядається на міждисциплінарному рівні, в педагогіці вона характеризується як найважливіша форма виявлення активного відношення людини до оточуючої дійсності. В діяльності розвиваються відчуття, сприймання, процеси пам’яті, мислення, уяви, формуються знання, набувається життєвий досвід, тобто створюються внутрішні умови для розвитку самої діяльності, збагачення її змісту, виникнення її нових видів і форм.

У вивченні механізмів впливу мікросередовища на особистість психологи важливу роль віддають так званій соціальній ситуації розвитку (Л.С.Виготський), яку Л.І.Божович визначає як те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу і обумовлює динаміку психологічного розвитку протягом відповідного вікового періоду, а також якісно нові специфічні психологічні утворення, яке виникло до його кінця.

На кожному етапі формування особистості складається певна специфічна соціальна ситуація її розвитку, специфічна психологічна позиція індивіду. І сукупності всі сфери життєдіяльності людини складають мікросоціум особистості як одне поле її соціальної активності.

Особистість, розвиваючись у конкретній соціальній ситуації „не виковується по частинам” (А.С.Макаренко). Процес формування особистості передбачає розгляд всієї сукупності соціальних відносин, цілісної системи життєдіяльності людини, певних засобів і способів реалізації можливостей різних соціальних інститутів.

Порівняльний аналіз розвитку і становлення соціальної педагогіки і соціально – педагогічної освіти, проведений спеціалістами соціальної сфери у світовій практиці, дозволяє виділити ряд позицій пов’язаних із специфікою розвитку самої соціальної сфери в нашій країні.

- Розвиток теорії і практики в соціальній сфері в нашій країні значно відрізняється від більшості зарубіжних країн. Навіть підготовка спеціалістів для освітньої галузі як напрямку соціальної сфери здійснювалась поза функціонального взаємозв’язку з підготовкою спеціалістів інших складових соціальної сфери (охорони здоров’я, культури, соціального захисту, спорту, безпеки, охорони прав особистості), що вкрай негативно продовжує відбиватися на рівні якості освіти, рівні активності, функціональної грамотності, професійної компетентності спеціалістів кожної галузей соціальної сфери в цілому.

- У світовій теорії і практиці прийняте намагання здійснити практичну діяльність і професійну освіту спеціалістів усіх галузей соціальної сфери за змістом, технологіями, механізмами реалізації сумісно, в єдиній системі, або узгоджено.

- У більшості країн (США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Швейцарія та інших) на етапі становлення соціальної сфери пріоритетом віддавався курсовій системі підготовки спеціалістів, і лише після апробації програм, навчально – методичних посібників та інших матеріалів розвилась мережа базової (вузівської) система підготовки спеціалістів соціальної сфери, причому не лише в педагогічних інститутах, але і в університетах, юридичних, інших гуманітарних вузах, а також у спеціальних школах соціальної педагогіки, соціальної роботи; відмічено при цьому, що навіть з відкриттям факультативів, вузів – додаткової професійної освіти , професійна освіта в соціальній сфері ставала все потрібною в зв’язку з необхідністю постійної та оперативної орієнтації спеціалістів у динамічно зміненому соціумі.

- Потужній потенціал російської моделі соціальної сфери закладений у її психолого–педагогічній складовій, яка в інших країнах присутня, але не так глибоко і обґрунтовано.