Сторінка
8
Порушення логічних відношень між розділами, розділом і темою, розділом і підрозділом веде до порушення відповідності думок об’єктивному ходу речей.
План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. В розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти.
Складання плану лекції – процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, які складуть логічний виклад лекції, з іншої – відбувається постійне уточнення самого плану.
Ми визначили, на які розділи поділяється тема, які ключові питання будемо висвітлити в лекції, який зв’язок між ними – утворили логічну структуру лекції. В тісному зв’язку з планом знаходиться композиція, або спосіб розташування матеріалу, реальна послідовність викладу. Якщо план – це рішення питання про те, з яких частин складається лекція, то композиція визначає, в якому порядку вони розташовані.
Методика рекомендує загальні правила композиційної побудови лекції.
Послідовність. Думки повинні бути пов’язані логічно і витікати одна з одної.
Посилення. Сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші – в кінці. (Сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу).
Органічна єдність. Поділ на пункти повинен витікати з самого матеріалу, диктуватись ним, тобто структура повинна бути гармонічно пов’язаною зі змістом.
Економія засобів. Мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з’ясуванню її суті.
Практика показує, що більш всього недоліків у молодих лекторів виявляється саме в композиції. Ось найбільш типові: 1) наявність непотрібних частин і деталей, що не призводять до розкриття теми. Намагання дати як можна більше матеріалу; 2) невідповідність частин (затянутий вступ, скомканий кінець, основному питанню приділено місця менше, ніж другорядним); 3) неконкретність викладення – порушення співвідношення між теорією та фактами, теоретичні роздуми, не підкріплені посиланнями на реальну дійсність; 4) відхід від основної теми, зацікавленість деталями, коли факти і приклади не лежать на головному шляху до мети, а відводять від неї; 5) відсутність чітких висновків. Головна задача лектора не в тому, щоб повідомити факти, а втому, щоб пояснити, розтлумачити їх, узагальнити і зробити висновок.
Висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?
Коротке повторення основних положень лекції (чіткі, максимально стиснуті формулювання). Можливий повтор (видозмінений) того, що було сказано у вступі.
Узагальнення сказаного, загальний висновок.
Зазначення переспектив.
Постановка задач, побажання.
В якості заключення можна використовувати цитату, алегорію, тощо. Але на відміну від вступу, де все це може мати відносний зв’язок з темою, тут ілюстрація повинна суворо відповідати сутності сказаного в лекції. Не рекомендується закінчувати промову жартом, що не відноситься до справи – це може скласти враження, що ви несерйозно відноситесь до теми.
Не слід закінчувати промову багаточисленними дрібними додатками, наприклад: “Закінчуючи, я хотів би додати…” В пам’яті залишаться ці додатки, і мова залишить враження незакінченої. І зовсім погано, коли лектор говорить, що не встиг вкластись в регламент і тому вимушений закінчити лекцію: оратор зобов’язаний вміти розраховувати час.
Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв’язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для хорошої лекції має значення і форма викладу: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності.
Важливою умовою ефективності лекції – єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу допустим лише в навчальних цілях. В лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, покращуючи або погіршуючи його. З’єднувати зміст з відповідаючою його вимогам формою необхідно на кожній фразі. Гарна лекція – це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.
Робота над формою – справа не менш складна і трудоємка, ніж організація ідейного змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, смаків, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше всього виражається творче “я” кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз.
Найважливішим елементом форми являється мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він думку.
Мова лектора повинна відповідати ряду вимог, невиконання яких значно знижує як інформативність лекції, так і її переконливу силу, іншими словами – якість лекції.
Перед усім важливо, щоб в мові оратора не було перешкод, щоб він говорив правильно, у відповідності з мовленевою нормою: фонетичною, граматичною, лексичною. Всім відомо, що мова, яка містить помилки, що відступають від норм, негативно впливає на слухача. Якщо помилку помітили, то вона дискридитує лектора і відволікає слухачів від суті справи. Якщо ж помилка залишилась непоміченою і сприйнята як норма, то лектор опиняється в ролі пропагандиста мовного безкультур’я.
Особливо помітни в мові лектора граматичні помилки. Іноді слід проявити певну мужність і визнати, що в тебе з ряду причин “хромає” елеменарна грамотність і що необхідно засісти за якись посібник з граматики.
Лектор повинен бути сувор у відборі слів і виразів. На жаль, в мову лекторів почали проникати такі глаголи, як підійти і підїхати замість прийти і приїхати, підказати, підіслати і навіть озадачити замість поставити задачу.
Вміння знайти точне слово, яке більш всього підходить в даному випадку – це велике мистецтво. Хороший оратор точно помічає і вигідно використовує ті нюанси, ті відтінки значення, котрими відрізняються слова.
Робота над мовою передбачає засвоєння всіх мовленевих багатств рідної мови, активне використання його виразних засобів. Різні шляхи: епітет, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія; стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, градація, інверсія, риторичне питання і інші в значній ступені покращують мову, роблять її більш яскравою, образною, а відповідно, більш зрозумілою і дієвою.