Сторінка
1

Показники і методика оцінки працездатності людини

Показники оцінки працездатності

Працездатність людини є функцією багатьох змінних, залежить від вихідного функціонального стану людини та дії факторів навколишнього середовища взагалі і виробничого — зокрема. У зв’язку з цим для її оцінки використовується система різних показників, які характеризують як кількісні і якісні результати роботи, так і функціональні стани працівника. Методика оцінки працездатності передбачає обов’язкове додержання певних правил:

в кожному конкретному випадку слід спиратися на показники, найбільш адекватні для даного виду праці;

не обмежуватися одним показником, а використовувати їх систему;

при аналізі показників враховувати нормальні зрушення їх у зв’язку з добовою періодикою;

кількісні показники необхідно обов’язково доповнювати якісними.

Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Це виробничі, фізіологічні і психологічні показники.

До виробничих показників належать:

продуктивність праці — виробіток продукції за одиницю часу;

трудомісткість роботи — витрати часу на виробничу операцію;

якість роботи (продукції) — наявність браку;

втрати робочого часу і простої устаткування з вини працівника.

Зазначимо, що якісні показники роботи більш інформативні для оцінки працездатності, оскільки вони великою мірою залежать від функціонального стану працівника і раніше знижуються в зв’язку з втомою, ніж кількісні показники.

До фізіологічних показників належать:

величина енергозатрат;

частота пульсу, ударний і хвилинний об’єм крові;

м’язова сила;

м’язова витривалість;

час сенсомоторних реакцій;

частота дихань, легенева вентиляція, коефіцієнт споживання кисню;

сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування;

критична частота злиття мигтінь;

тремор (тремтіння рухової ланки);

температура шкіри.

Крім оцінки динаміки цих показників протягом робочого дня слід дати якісну оцінку, критеріями якої можуть бути:

показники роботи при максимальному напруженні;

фізіологічні затрати на одиницю роботи в динаміці робочого дня, тобто своєрідні коефіцієнти корисної дії працівника.

До психологічних показників належать:

увага (концентрація, переключення, розподіл);

мислення;

пам’ять;

сприймання;

емоційно-вольове напруження.

Методи дослідження працездатності

Оцінка працездатності за виробничими показниками базується на застосуванні економіко-статистичних методів, хронометражних спостережень, фотографії робочого дня і використання устаткування, фотохрометражі, самофотографії.

Виробничі показники характеризують ефективність роботи і опосередковано — рівень працездатності. Це зумовлено тим, що продуктивність праці і функціональний стан працівника протягом зміни змінюється різнонаправлено. Так, продуктивність праці в кінці зміни може підвищитися або зберігатися на високому рівні, в той час як функціональний стан поступово погіршується. Продуктивність праці починає знижуватися при значному розвитку втоми, оскільки на початкових її стадіях має місце компенсація за рахунок резервних можливостей організму. В зв’язку з цим особливе значення має вивчення динаміки функціонального стану за допомогою фізіологічних методів.

Слід мати на увазі, що характер змін і спрямованість функціональних станів різних фізіологічних систем неоднакові. Так, реакція серцево-судинної системи досить нечітко вказує на розвиток втоми навіть при важкій фізичній роботі. Одним з основних інтегральних показників працездатності є стан центральної нервової системи, яка визначає функціональний стан всіх органів і систем. Тому необхідно дослідити не менш як три фізіологічні системи або функції:

центральну нервову систему, зокрема динаміку коркових процесів;

ключові фізіологічні функції для даного виду праці;

функції, які найменш навантажені.

Для оцінки таких властивостей центральної нервової системи, як збудливість, сила і рухливість нервових процесів необхідне вивчення:

стану аналізаторів методом визначення критичної частоти злиття мерехтінь (КЧЗМ);

часу сенсомоторної реакції методом рефлексометрії.

Застосування методу визначення критичної частоти злиття мерехтінь грунтується на тому, що зоровий аналізатор характеризується певним рівнем функціональної рухливості. Цей рівень вимірюється тією граничною частотою спалахів світла, за якої вони вже не відрізняються як окремі спалахи, а виникає відчуття неперервного світла. У разі втоми ця гранична частота зменшується і людина сприймає як неперервне світло такі мерехтіння, які раніше вона чітко сприймала як переривчасте світло. Вимірюється частота злиття мерехтінь у герцах.