Сторінка
1

Поняття про переломи і травматичний шок

Переломи виникають при різких рухах, ударах, падінні з висоти. Вони можуть бути закритими і відкритими. При закритих переломах не порушується цілісність шкірних покривів, при відкритих – у місці перелому має місце рана (рис. 5.15). Найбільш небезпечні відкриті переломи.

Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів.

Переломи, при яких утворяться тільки два уламки, називаються одиничними, переломи з утворенням декількох уламків – множинними. При аваріях, катастрофах, землетрусах і у вогнищах ядерної поразки у людей можуть бути множинні переломи декількох кісток. Найбільше важко протікають переломи, які сполучаються з опіками і радіаційними поразками. Переломи, що виникають у результаті впливу кулі чи осколка снаряда, називаються вогнепальними. Для них характерне роздроблення кісток на великі чи дрібні осколки, роздушення м'яких тканин в області перелому, відриву частини кінцівки.

а

б

Рис. 5.15. Закритий перелом кісток передпліччя (а) і відкритий перелом гомілки (б).

Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. При відкритих переломах у рані можуть бути видними уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їхнім укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утрудняти подих, при обмацуванні в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток тазу і хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання і порушенням рухів у нижніх кінцівках. При переломах кісток черепа нерідко буває кровотеча з вух.

У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок при відкритих переломах з артеріальною кровотечею.

Травматичний шок – небезпечне для життя ускладнення важких поразок, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин і інших життєво важливих функцій.

Причиною шоку можуть бути однократні чи повторні важкі травми. Особливо часто шок настає при великих кровотечах, у зимовий час – при охолодженні пораненого. В залежності від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним.

Первинний шок виявляється в момент нанесення травми, або незабаром після її. Вторинний шок може виникати після надання допомоги ураженому внаслідок недбалого його транспортування, поганої іммобілізації при переломах.

У розвитку травматичного шоку розрізняють дві фази – порушення і гальмування. Фаза порушення розвивається відразу ж після травми як відповідна реакція організму на найсильніші болючі подразники. При цьому уражений виявляє занепокоєння, метається від болю, кричить, просить про допомогу. Ця фаза короткочасна (10 .20 хв.) і не завжди може бути виявлена при наданні першої медичної допомоги. Слідом за нею настає гальмування, при повній свідомості уражений не просить про допомогу, загальмований, байдужий до навколишнього, усі життєво важливі функції пригноблені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, подих ледь помітний.

В залежності від ваги розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легку, середньої ваги, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан.

Основні міри профілактики шоку: усунення ослаблення болю після одержання травми, зупинка кровотечі, виключення переохолодження, дбайливе виконання прийомів першої медичної допомоги і транспортування. При наданні першої медичної допомоги ураженому в стані шоку необхідно зупинити небезпечну для життя кровотечу, увести шприць-тюбиком протибольовий засіб, захистити від холоду, при наявності переломів провести іммобілізацію.

У тих випадках, коли шприць-тюбик із протибольовим засобів відсутній, ураженому в стані шоку, якщо немає проникаючого поранення живота, можна дати алкоголь (вино, горілку, розведений спирт), гарячий чай, каву. Ураженого накривають ковдрою і якнайшвидше дбайливо на носилках транспортують у медичну установу.

Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках першу медичну допомогу роблять так само, як і при переломах.

Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах – виконання в першу чергу тих прийомів, від яких залежить збереження життя ураженого: зупинка кровотечі; попередження травматичного шоку, а потім накладення стерильної пов'язки на рану і проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

Основна мета іммобілізації – досягнення нерухомості кісток у місці перелому. При цьому зменшується біль, що сприяє попередженню травматичного шоку. Прийоми проведення іммобілізації повинні бути такими, що щадять. Нерухомість у місці перелому забезпечують накладенням спеціальних шин підручними засобами шляхом фіксації двох прилеглих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною.

Основні види транспортних шин: металеві сходові, сітчасті, фанерні, спеціальні дерев'яні.